У дитинстві я "допомагав" мамі писати диплом. Ну, як допомагав - треба було акуратно стерти гумкою номери сторінок, написані олівцем, перш ніж ручкою позначити остаточну нумерацію. Але я не просто "прав", а й читав, багато чого не розуміючи, але вловлюючи суть.
Мама тоді працювала у Міністерсті легкої промисловості УРСР і часто їздила у відрядження. Вона тоді була, можна сказати, фанатом легкої промисловості.
Україна в ті роки чи трохи раніше вводила в експлуатацію справжні промислові гіганти: Херсонський ХБК, Рівненський льонокомбінат, Дарницький ШК, де у величезних чанах "парилися" кокони шовкопряда.
Кожен завод – тисячі робочих місць.
Мама тоді говорила: легка промисловість дає найбільше додаткової вартості та податків, оскільки в ній дуже велика питома вага праці.
Окремий головний біль у той період – це в'єтнамські ткачі, які жили у гуртожитках українських міст та працювали на наших підприємствах.
Я добре знаю на прикладі роботи своєї мами, що означає залучати тисячі іноземних працівників. Тому мені смішно читати пусті фантазії наших експертів про те, як в Україну після війни поїдуть мільйони робітників з Азії.
Робітник із Азії приїде до вас, якщо тут за пару років він заробить на дім у себе на батьківщині. Але в'єтнамські ткачі вже не приїдуть. Індустріалізація виводить В'єтнам у лідери промислового розвитку в Азії.
Про це пише дослідницька компанія New World Wealth (NWW). За її аналітикою, В'єтнам кілька років тому змінив Китай як глобальну майстерню.
У 2025-2035 ця країна стане лідером рейтингу зростання добробуту та багатств.
CNBC пише, що ВВП на душу В'єтнаму та кількість мільйонерів збільшиться на 125%: "Популярність В'єтнаму як виробничої бази все більше зростає в IT-секторі, у виробників автомобілів, електроніки, одягу та тканин", - пише аналітик Ендрю Амойлс.
На другому місці рейтингу зі зростанням на душу ВВП у 110% знаходиться Індія – можливо, третя економікою світу у 2027-му. Індуси до нас також не поїдуть.
Зараз у В'єтнамі активно розміщуються заводи ТНК, незважаючи на ідеологію. В'єтнам вдало "продає" своє вигідне географічне та стратегічне становище у Південно-Східній Азії, доступ до транзитних коридорів.
Для таких країн як В'єтнам, Мексика, Туреччина, "детройтизація" Німеччини - шанс на розвиток.
Колись Детройт був містом слави американського машинобудування. Успішний мегаполіс, сотні заводів та виробництв. Потім Дейтройт став згасаючою міською агломерацією з депресивною структурою населення.
Наразі ситуація змінюється на краще завдяки джентрифікації промислових зон під громадський відкритий простір. Свого часу машинобудування було підірвано в США за рахунок розвитку аналогічних галузей в Азії. Насамперед, у Японії та Південній Кореї.
Наразі черга ЄС. У виробництва є низка чинників конкурентоспроможності: технології, робоча сила, доступом до ринків збуту, доступність джерел енергоресурсів.
Детройт погубив чинник робочої сили в Азії. Машинобудування в ЄС зараз губить фактор доступності за ціною та обсягами енергоресурсів, про що я попереджав ще п'ять років тому. Цілком можливо, машинобудування ЄС перетвориться на один великий Детройт. Сумна доля чекає на хімічну та металургійну галузі.
Європа може позбутися своїх меткомбінатів та хімзаводів. За оцінками аналітиків, відтік капіталу з ринку ЄС до США та інших країн може становити 2-3 трильйони євро. Висококваліфікована робоча сила, ті ж інженери, також виїжджатимуть із закритих європейських заводів до США та інших країн.
ЄС перетворюється на одного великого економіко-фінансового донора для перезавантаження економіки США в умовах рецесії, що насувається.
На ринках країн, що розвиваються, ставки роблять на Мексику і Туреччину. Найгірше доведеться Польщі – вона дуже довго кувала свій добробут на конвергенції з німецькою економікою, ринками капіталу та збуту продукції.
На зростаючому відрізку економічного циклу це призвело до "польського дива", тепер - може призвести до падіння разом з донором.
Що робити Україні?
Головне – не абсолютизувати роль зовнішнього донора. Наш успіх - не в великих зовнішніх вливаннях під неефективну модель розвитку, а створенні ефективної моделі зростання під внутрішній ресурс.
Зараз формуються дві тенденції побудови глобальних ланцюжків додаткової вартості - і все поки що "бац, бац і повз". Повз нас.
За даними провідних аналітичних компаній, таких як The Boston Consulting Group (BCG), McKinsey, найближчим часом концепція "довгих" і мережевих ланцюжків додаткової вартості поступиться місцем двом новим концепціям, які стануть домінуючими: решорінг - повернення виробництв назад на батьківщину та ніаршоринг - переміщення виробництв (промисловий аутсорсинг) в країну, що знаходиться поряд із основним ринком збуту.
Для США базою для ніаршорінгу стає Мексика та низка країн Латинської Америки, для ЄС — Туреччина.
Про ці ж глобальні тенденції пишуть і організації ЮНКТАД та ЮНІДО при ООН, які вивчають принципи руху глобальних інвестицій та промислового розвитку у світі.
На прикладному рівні - це означає "китаїзацію" Туреччини, про яку я нещодавно писав.
Решоринг, тобто повернення свого, нам за визначенням не загрожує — у нас нічого немає в частині виробництв, розміщених в інших країнах, крім кількох олігархічних бізнес-проектів.
А ось за ніаршоринг, тобто за надання своїх промислових майданчиків під глобальні технологічні ланцюжки, що скорочуються, ми могли б поборотися.
Але в цьому питанні ми не тільки вже програли Туреччині, а й програємо Північній Африці: Єгипту, Тунісу, Марокко.
За всіма базовими чинниками промислового розвитку у нас просто вбивча внутрішня політика: ціна на енергоресурси, людський капітал (освіта, наука, медицина), рівень ризиків, розвиток інфраструктури.
До речі, деградація промисловості та людського капіталу – це взаємопов'язані процеси: згідно з дослідженнями тих же МcKinsey, витрати промисловості у структурі НДДКР становлять:
89% - у Німеччині та Південній Кореї;
87% - у Китаї та Японії;
67% - у США;
69% - у Мексиці.
Питома вага промисловості Німеччини, США та Японії у загальному обсязі патентів досягає 73%. Тобто без промисловості не буде якісної системи освіти, науки, не буде попиту на інновації висококваліфікованих робочих кадрів.
Натомість аналітики нашого НБУ "радіють" девальвації турецької ліри, приховано думаючи, що ось зараз турки здадуться і перейдуть у формат монетарного мейнстриму, принагідно знищуючи свій промисловий потенціал. Це така специфічна радість.
Так само людина, поглинена своїм пороком або зробила неправильний вчинок, отримує задоволення від того, що і хтось інший, що йшов правильним шляхом, вляпався в ці ж проблеми. Якесь заспокоєння та внутрішній комплекс неправоти — мовляв, ми все правильно робили, хоч це й призвело до негативних результатів.
Ну а поки що в аналітичному звіті з промислового потенціалу "Global Manufacturing Risk Index" України та її промислових майданчиків не було навіть до початку війни. Проте є майже всі наші регіональні конкуренти: Туреччина, Чехія, Угорщина, Румунія, Польща. І є Північна Африка.
Повоєнне відновлення України має базуватись на створенні зручних промислових платформ. Насамперед - індустріальні полігони навколо наших АЕС із гарантією доступного тарифу на електроенергію для інвесторів на 10-15 років. Хоча можна і продавати електрику на ринки ЄС і на цьому один олігарх та низка "груп впливу" зароблять пару мільярдів гривень на рік. І продовжити деіндустріалізацію.
А можна на факторі доступної електроенергії побудувати формат ніаршорінгу чи промислових платформ та заробити сотні мільярдів гривень для країни, виробляючи товари з високим рівнем додаткової вартості. Вибір лише за нами.
Так, зараз це може здатися не актуальним у світлі проблем війни. Але як показує досвід успішних країн, вони формували моделі зростання, ще перебуваючи на старті розвитку, а не чекали, коли буде "на часі".
Та й повертаючись до моїх спогадів. Промисловий розвиток – це, якщо хочете, ідеологія на рівні господарства. Це промислова політика та стратегія розміщення продуктивних сил. Це модерний, урбаністичний, а не архаїчний світогляд жителів країни. Це драйв бізнесу - ідеальні податкові налаштування та здатність країни на структурну трансформацію. Це те, що в серці та голові політиків. Це дух нації.
Без цього, нічого не вийде.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
