Говорячи про березневі вибори путіна, у нас зосереджуються лише на двох аспектах: на тому, що путін виграє і тому це не цікаво, та на тому, що путіну, під вибори, потрібно взяти хоч якийсь населений пункт (поки в його планах це Авдіївка)
Насправді такий підхід є величезним спрощенням всього того, що відбувається зараз у російській політичній системі.

Почнемо з того, а "про що ж ці вибори?". І відповідь тут значно виходить за рамки простого вкидання бюлетенів і доведення результату до "понад 80%". Це вибори про утворення нової системи управління, яку сміливо ми можемо називати абсолютизм.

Після маршу Пригожина путін несподівано для себе зрозумів, що в елітах не існує навіть натяку на змову. І ще він зрозумів, що йому не потрібно надалі бавитися в таку умовність, як любов народу. Народ, як виявилося, і так нікуди не дінеться, бо в нього нема ні ідеологічної альтернативи, ні якогось конкурента для самого путіна. І тому в трикутнику "любов-договір-страх" путін сміливо відкинув на другий план любов і ставить на страх.

Народ, при цьому, погодився зі створенням залізної завіси та переходом до радянської системи контролю за населенням, але без створення ГУЛАГу (така репресивна машина в нинішніх умовах просто економічно не вигідна і тому вона не буде відтворюватися).

В цілому - новий суспільний договір (проміжковий) передбачатиме повний контроль держави над населенням (включно з відправкою на фронт) в обмін на збереження "вєлічія" і підтримки мінімального набору необхідних економічних благ (треба потерпіти в обмін на збереження статусу великої країни і не сильного погіршення життя).

Але не це найголовніше. Найголовніше те, що цими виборами путін повністю обнуляє всі попередні договори з елітами. Еліти це розуміють, але вони заручники страху і системи, яку вони й створили. Це не значить, що відразу після виборів полетять голови. Але це значить, що кожен високопоставлений гравець знає: та система балансів і рівноваг, яка працювала раніше більше не працює. А якою буде ця нова система — ще невідомо.

З великою долею імовірності ми можемо говорити, що автором цієї майбутньої системи, яку можна вважати системою пізнього путіна — транзиту до постпутіна є Сергій Кірієнко, який дуже хотів би стати в межах цієї системи сірим кардиналом. І, між іншим, за основу він бере не модель СРСР, а сучасну модель КНР (і тут росіяни не готові вигадати щось нове), але при цьому, він її максимально примітивізує.

Вадим Денисенко, політолог