Питання повернення біженців-українців з-за кордону (які опинилися там через повномасштабну російську агресію), актуальність та нагальність якого є очевидним як для державних посадовців і експертів, так і для широкого загалу українських громадян, дієво може вирішуватися лише у комплексі. Цілком очевидно, що повернення відбуватиметься туди, де є робота, де є можливість розвитку. Але є ще один вимір, який не настільки очевидний. Повертатися будуть ті, хто залишився в українському інформаційному і культурному полі, ті, хто живе Україною. І у цьому контексті особливого значення набуває робота з українцями, які перебувають за кордоном, зміна її філософії.

З огляду на визначення Президентом України Володимиром Зеленським співпраці з українською всесвітньою спільнотою в усіх частинах світу та у різних країнах як пріоритету задля забезпечення повернення українців в Україну, участі закордонних українців у розвитку економічних процесів в Україні, задля збереження українських дітей в просторі української освіти та культури, збереження максимальної єдності українського народу, стає очевидним, що робота із закордонним українством має будуватися на системній та комплексній основі за новими принципами. Анонсоване Президентом України під час щорічної наради керівників дипломатичних установ України під гаслом «Воєнна дипломатія: стійкість, зброя, перемога» створення нової інституції, діяльність якої спрямовуватиметься на збереження людського капіталу України у світі, є свідченням того, що крига скресла. Логічно передбачається лідерство нової інституції, яка обʼєднуватиме зусилля усіх державних інституцій, дотичних до роботи із закордонним українством. 

Подібна робота велася і раніше. Системний підхід у роботі із закордонним українством має передбачати ревізію та аналіз наявного доробку та звʼязків між українцями світу та з Україною. Цей доробок та досвід не повинен бути втрачений, також зараз є передумови до того, щоб його було враховано, оскільки раніше, через міжвідомчу неузгодженість та, часто, нехтування посадовими особами, потенціал закордонного українства не враховувався повною мірою, а наявні проблеми, вирішення яких дозволило б посилити позиції діаспори та громад та, зрештою, України, взагалі не вирішувалися. У даному контексті особливого значення набувають можливості, які надають не державні інституції, а обʼєднання українців у світі, зокрема Світовий Конгрес українців. При цьому необхідним є переусвідомлення формату цього контакту України та українців у світі, можливо навіть розширення наголосів із традиційної спрямованості у бік взаємодії та підтримки у культурній сфері на роботу з просування економічних та інформаційних (можливо інших) проектів із врахуванням здобутків діаспор та громад у різних країнах. І природно, що має зʼявитися той вимір, якого не було раніше. Наразі більшість українців у світі - це ті, хто змушений був їхати з України через війну. 

Крім того, необхідним є чітке визначення функціоналу нової інституції-лідера саме як організатора та такої, що визначає стратегію та напрямки роботи інших державних установ на цьому напрямку, їх взаємодію з організаціями світового українства, а також відповідальність за роботу. 

В ідеології нової інституції та роботи із закордонними українцями одним із важливих аспектів є необхідність збереження у закордонних українців звʼязку з Україною та українською ідентичністю. За будь-яких умов важливим є формування у закордонного українства сприйняття України як дому, до якого можна і варто повернутися. Для цього мають бути обʼєктивні знання про реалії України та включеність до її життя, це усвідомлення помʼякшує травматичність переїздів.

Робота через освіту: 1. Наявні в Україні програми навчання для закордонних українців мають бути переглянуті та модернізовані у бік посилення роботи з формування у закордонних українців за час навчання в Україні українського світогляду. Загалом цей механізм потребує значної ревізії, у тому числі задля запобігання корупції. 2. Необхідна кардинальна зміна у підходах до забезпечення української освіти за кордоном, адже батьки часто орієнтуються на те, що дитина вже вчиться у місцевих школах, іноді навіть у російських, які є за кордоном, формальний мінімум забезпечується через онлайн-освіту (яка, насправді не задовольняє вимоги збереження ідентичності та звʼязку з Україною) і тому перевезення дитини визнається батьками недоречним. Тому необхідним є фізичне відкриття мереж шкіл для українців на території Європи, шкіл, які б були сертифіковані як в Україні, так і за законодавством країн перебування українців. Тема потребує міжвідомчого узгодження, формування штату педагогів та визначення порядку їх роботи.

Інформаційна політика: У широкому плані доцільним було б створення мовлення саме для закордонних українців, переведення його у формат потужних ЗМІ з власним порядком денним (ТБ, Радіо, Ютуб, у першу чергу) з інформуванням не лише про життя громад та діаспор, а і про актуальне життя України, у тому числі з просуванням ідеї повернення та ідеї підтримки України там де перебуваєш. Свого роду потужна структура Іномовлення, але українською мовою і для всіх українців світу. Ідея повернення у цьому випадку має просуватися як безпосередньо, так і у вигляді реклами, художньо створених кліпів із залученням митців. Також мають бути історії повернення позитивного плану.

Культурний та релігійний вимір: Президент України особливо звернув увагу на той факт, що наразі Росія вкладається і дезінформаційно, і працює російська державна церква, і зберігається російський вплив в культурній сфері. Усьому цьому потрібна інституційна відповідь від нашої держави. На цьому напрямку мають діяти інші структури, що сприяють сталому звʼязку - зокрема створення мережі клубів для українців, діяльність яких здійснюється не лише у столицях, але тісно повʼязана з Культурними центрами при Посольствах та консульствами (також передбачає міжвідомчу координацію та створення відповідних штатів і планів роботи). Потрібен механізм як заохочення так і зобов’язання провідних українських митців та спортсменів, відомих у світі, що забезпечує їх візити та гастролі і спілкування та опікування громадами та діаспорами за кордоном, що однозначно сприятиме вбудові закордонних українців у загальноукраїнський контекст. Існує певний потенціал релігійних громад, який також може бути використаний як для збереження єдності українців та ідентичності, звʼязку з Україною, так і може бути використаний як механізм сприяння для повернення. Але держава має встановити взаємодію з українськими релігійними організаціями. У першу чергу ПЦУ та УГКЦ. В цьому випадку слід враховувати, що ПЦУ за умовами не може створювати постійні парафії за кордоном, але місіонерська діяльність цілком можлива.

У цілому філософія роботи має бути побудована не лише навколо гасла: «усі ми діти твої, Україно», але і навколо ідеї, що «Україна є домівкою для кожного українця». При цьому Україна не обмежена кордонами, вона вбудована у світ, в усі його контексти і українець може залишатися українцем незалежно від місця де перебуває, може та має бути частиною великої української мережі світу. Така мережа, у свою чергу, запорука того, що українець не загубиться у великому світі. Україна ж впевнено спиратиметься на потенціал світового українства. 

Аналітичний центр "Обʼєднана Україна" презентував  доповідь  з цієї теми, яка містить як певний аналіз проблеми, соціологічні дані щодо українських біженців за кордоном, так і певні пропозиції щодо її вирішення. Разом з тим, варто зазначити, що формування дієвої комплексної політики з повернення українців та розбудови системної роботи з закордонним українством, залучення його потенціалу і побудови української світової мережі можливо лише у поєднанні зусиль держави, експертного середовища та громадянського суспільства  та за умов жвавої та конструктивної дискусії.

Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”