Діяльність власника приватної військової компанії "Вагнер" євгена пригожина як мінімум останні кілька місяців є одним з ключових факторів внутрішньополітичного життя росії. Більше того, поява цієї персони навіть повернула у російську політику певні елементи публічної конкуренції та альтернативності (щоправда, у притаманному росіянам варіанті – ілюзії вибору). Першими розгубилися пропагандисти, які не дуже розуміли, як це потрібно коментувати, оскільки офіційна позиція Кремля щодо комплексу питань, пов’язаних з ПВК "Вагнер", залишається до сьогодні значною мірою невизначеною, а подекуди – вкрай розпливчастою. Однак розгубленість доволі швидко минула і на всякий випадок пропагандисти почали пригожину відверто лестити й усіляко його хвалити.
Потім заворушилися різні маргінальні "політики", які десятиліттями перебували на підхваті у влади, старанно граючи відведені їм ролі – "конкурентів" на виборах, "опозиції" у "представницьких" органах влади тощо. Аж тут з’явилася санкціонована фюрером "альтернатива", ще й після смерті попередньої – Жириновського. Тож вони радо побігли залицятися до власника ПВК "Вагнер". Нарешті, прокинувся "глибинний народ", значна частина якого пройшла через "зони" та якому дуже імпонувала риторика та манера поведінки пригожина.
Позиція останнього, до речі, зазнала суттєвих змін – передусім під впливом неприхованого запаморочення від "успіхів". Звичайно, внутрішнього характеру – оскільки на фронті "вагнерівці" добре навчилися лише трьом речам – лізти як таргани уперед, удобрювати тілами українську землю та здаватися у полон. Іноді – масово. Все інше – добре сконструйований для російського споживача міф, який немає нічого спільного з "досягненнями" на війні. Однак слід зазначити, що всередині країни цей міф працює достатньо ефективно. А пригожин активно намагається його конвертувати у політичні дивіденди. Лише за останні пару тижнів він пообіцяв закрити YouTube, закликав провести "деолігархізацію" по-російські, без упину критикував деяких губернаторів, вимагав на законодавчому рівні запровадити покарання за "дискредитацію" "вагнерівців" та надсилав нахабні листи представникам американської влади.
У підсумку вся ця ситуація – з власною приватною армією, політичними амбіціями, максимальною публічністю – нагадує історію, яка мала місце у 1934 році. Тільки не в росії, а у Німеччині. 30 червня 1934 року за наказом Адольфа Гітлера під час "Ночі довгих ножів" було вбито близько двохсот та заарештовано близько тисячі представників СА (штурмових загонів) на чолі з Ернстом Ремом. Генерали та Рейхсвер з задоволенням спостерігали за тим, що відбувається, адже Ернст Рем планував повністю замінити регулярну армію своїми штурмовиками та усіляко публічно ображав військових, звинувачуючи їх у поразці в Першій світовій війні. Промислові кола також схвально сприйняли страту Ернста Рема, адже їх лякали його заклики до соціальної революції. Гітлер же позбавився головного конкурента всередині партії та став вождем для чотирьох мільйонів штурмовиків, які ще донедавна клялися в особистій вірності Рему, а не йому.
А тепер спробуйте замінити Рема на пригожина і побачите дуже багато подібного. Причому – до найдрібніших деталей: від протистояння з армією, виступів проти олігархів та до того, що "вагнерівці" "служать росії та євгенію вікторовичу пригожину". Додайте ще незадоволення частини найближчого оточення путіна, якому дуже не подобається зростання впливу пригожина та той беззаперечний факт, що росія – класична фашистська держава. І, нарешті, самому путіну рано чи пізно або набридне шоу, яке він влаштував, стравлюючи між собою армію та найманців (згідно його схибленої логіки така "конкуренція" повинна підвищити… ефективність військових); або ситуація вийде з-під контролю і хтось "зірветься"; або путін врешті-решт помре і тоді зіткнення між новоявленими "штурмовиками" та силовиками неминуче. У форматі погромів, позасудових страт та банальних вбивств. Сподіваємося, що відбудеться це скоро. Можна хоч завтра. Навіщо відтягувати неминуче?
Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку
