Польські фермери із профспілки "Солідарність" планують 20 лютого заблокувати всі пункти пропуску на кордоні з Україною, а також під'їзні колії до залізничних перевалочних станцій та морських портів. Вони заявляють, що роблять це для того, аби зупинити "неконтрольоване надходження товарів з України, які імпортуються через відкриття кордону ЄС з цією країною". І додають, що польська громадськість їх у цьому повністю підтримує. Останнє, насправді, далеко не факт, адже навіть серед самих фермерів думки щодо блокади різнять. А про тваринників взагалі мова не йде – для них чим більше якісного і відносно дешевого українського зерна, тим краще.

Проблема з блокадою тягнеться ще з минулого року. І, судячи з усього, буде супроводжувати польсько-українські відносини як мінімум весь 2024 рік. Адже питання не стільки економічне, скільки політико-маніпулятивне. І має відношення передусім не до України, а до ЄС. Але такі дрібниці у Польщі нікого не цікавлять. Їм потрібен привід, щоб захистити свої вузькокорпоративні ("шкурні") інтереси.

Загальноєвропейська проблема

Зазначимо, що протести фермерів тривають по всій Європі, відповідно польські виступи необхідно розглядати у контексті загальноєвропейських процесів. А суть їх проста – сільськогосподарські виробники виступають не стільки проти неконтрольованого ввезення продовольства з України, скільки проти правил ЄС, пов'язаних з Європейським Зеленим Курсом (European Green Deal). Ключовими напрямами останнього є чиста енергія, кліматична дія, будівництво та реновація, стійка промисловість, стійка мобільність, зменшення забруднення довкілля, біорозмаїття, а також стійка аграрна політика (Стратегія "Від лану до столу").

Для багатьох фермерів заплановані зміни стали шоком, адже передбачають суттєві зміни всього процесу виробництва, зменшення субсидій з паралельним збільшенням витрат на захист довкілля тощо. Простіше кажучи, прибутки галузі в цілому зменшяться. І саме проти цього фермери і протестують, висуваючи претензії як до своїх урядів, так і до керівних органів ЄС в цілому. Поляки ж додатково вказують на те, що українці мають неконкурентні переваги, адже не виконують положення Європейського Зеленого Курсу та мають пільги на транзит.    

Маніпуляції як основа політики

Вже сама заява про неконкурентні переваги виглядає дивно. Адже все, що робить Україна, вона робить у відповідності до двох ключових документів: Угоди про Асоціацією з ЄС та Угоди з ЄС про вантажні перевезення автомобільним транспортом. Перша діє ще з 2014 року, друга – з 2022 року, жодних застережень щодо їх суті Польща не висувала.

То що ж змінилося? Все банально – польські фермери реально злякалися конкуренції з українськими виробниками, яку вони не можуть виграти у межах ринкової економіки, що діє в ЄС. І не важливо, що знаходиться в основі цього. Поляки кажуть, що в Україні існують великі "латифундії", з якими фермери нездатні конкурувати, бо їх продукція апріорі буде дорожчою. І, в принципі, частина правди у цьому є, у нас дійсно інших формат виробництва (не чисто "олігархічний", а комбінований, бо і малі й середні фермерські господарства достатньо поширені). Але все повинен вирішувати ринок! Не можеш конкурувати – змінюйся, шукай нові можливості, отримую субсидії від держави тощо. Але роби це за допомогою ринкових механізмів. Польські ж фермери пішли іншим шляхом і почали використовувати неконкурентні методи – суто політичні та маніпулятивні.

До останніх, зокрема, відносяться звинувачення у надприбутках українських компаній. Взагалі рахувати чужі гроші – така собі справа. Але тут є нюанс – на транзиті та продажі українського зерна за останні два роки передусім заробляли… польські компанії. Передусім ті, які мають відношення до тваринництва або переробки сільськогосподарської продукції.

Ще один момент – у ЄС вже давно впровадили захисні заходи для прифронтових країн під час імпорту сировинних товарів з України. Час від часу їх переглядають, розширюють, враховуючи поточні реалії. Це звичний бюрократичний процес, у якому поляки чудово орієнтуються. Але свідомо ігнорують можливості, обираючи простий – і вигідний для себе – шлях спекуляцій на "українському питанні".

Важливо також, що такі дії створюють вкрай небезпечний прецедент для ЄС в цілому. Бо фермери інших країн, дивлячись, як за допомогою політичного тиску польські колеги вибивають собі додаткові неконкурентні преференції, можуть вчинити так само, викликавши ланцюгову реакцію по всій Європі.  

Що робити Україні?

Відповідь на це питання проста – відстоювати національні інтереси. Польщі – безмежна вдячність за допомогу та підтримку наших біженців. Але виконувати забаганки окремих груп польських фермерів ми не повинні, бо це шлях в нікуди. Тим більше в контексті нашої інтеграції до ЄС. Якщо ми піддамося на шантаж, то цим почнуть займатися й інші країни – а домовлятися нам прийдеться з кожною окремо. Тому зараз наша позиція повинна ґрунтуватися виключно на документах, які ми підписали з ЄС, а також відповідати принципам та цінностям ринкової економіки. Все інше – від лукавого. Якщо ж поляки й надалі спекулюватимуть на питаннях українського зерна, то треба звертатися безпосередньо до інституцій ЄС. І нехай вони вже вирішують проблеми, які Польща створює на загальноєвропейському рівні.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку