Війна на Близькому Сході загрожує не лише цінам на нафту, а й стабільності ЄС та глобальним ринкам. Блокування логістики може спричинити також проблеми з продовольством та кризу інвестицій у ШІ. Розглянемо найбільші ризики для різних регіонів світу

Війна з Іраном передусім, так би мовити, протестувала економічну та соціальну екосистему монархій Перської Затоки .
Так, регіональна екосистема не була розрахована на таку щільну урбанізацію та кількість населення (лише в Саудівській Аравії зараз майже 35 млн осіб).

Місцеві умови з важким кліматичним режимом та базовим водо дефіцитом розраховані на кочівницькі соціальні системи та локальні соціуми на базі оаз у пустелі.

Фактично технології та величезні фінансові вливання штучно підняли соціально-економічну стелю розвитку у таких мегаполісах як Дубай чи Ер-Ріяд.

На сьогодні рівень урбанізації в монархіях Затоки досягає 90% і вище: мешканцям тамтешніх міст просто нікуди їхати (провінція, села тощо).

Країни Близького Сходу, багаті нафтою, накопичили величезні фінансові ресурси, але їх системна інфраструктура і досі крихка: опріснювальні установки, нафтові термінали, НПЗ, портова інфраструктура, електростанції…

Улітку за температури +55 градусів і вище хмарочоси Ер-Ріяду та Дубая в умовах відсутності води, каналізації та кондиціонування перетворюються на величезні мікрохвильові печі. Тільки замість напівфабрикатів там можуть бути люди.

Близький Схід залежать від навігації в Ормузькій протоці не тільки у контексті експорту нафти, але й з міркувань ввезення споживчих товарів — тамтешні країни профіцитні за енергією та дефіцитні за продовольством, імпортуючи широку лінійку аграрних товарів (від зерна до борошна і курятини).

Зазвичай війну на Близькому Сході аналізують виключно у контексті можливої енергетичної кризи. Це здебільшого так і є. Але така концентрація уваги на нафту залишає поза увагою інші фактори впливу.

Спробуємо показати цілісну картину.

Отже, війна на Близькому Сході — це:

• Енергетична криза.
• Криза світових фондових ринків.
• Криза світового ринку продовольства.
• Блокування та переформатування глобальних потоків капіталу.
• Глобальна інфляція, соціальна та економічна криза в масштабах світової економіки.

Звісно, всі ці пункти міцно пов’язані.

Наприклад:

енергетична криза = глобальній інфляції = глобальній рецесії = світовій соціальній деструкції.

Нафтова криза: хто постраждає найбільше

Розпочнемо з першого пункту. Експорт нафти через Ормузьку протоку до її перекриття сягав 20 млн барелів на добу (бар./добу). Багато це чи мало?

Кінцеве споживання нафти в США становить 20 млн бар./добу за внутрішнього видобутку на рівні 13 млн бар.
При цьому Штати експортують так звану легку нафту та імпортують важку.

Але загалом вони є нетто-імпортером за таким видом палива, як нафта (але з урахуванням експорту нафтопродуктів кінцеве споживання майже збалансовано із внутрішнім видобутком).

У Китаї кінцеве споживання на рівні 17 млн бар./добу за внутрішнього видобутку в обсязі 4 млн бар./добу. Дефіцит — 13 млн бар.

У ЄС кінцеве споживання становить 10 млн бар. за майже нульового внутрішнього видобутку.

Як бачимо, найбільший нафтовий дефіцит в Китаї, а найбільший дисбаланс з урахуванням фактору внутрішнього видобутку — в ЄС. США відносно збалансовані за цими індикаторами.

Крім того, надто залежні від близькосхідної нафти країни блоку Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Бруней-Деруссалам, В'єтнам, Лаос, М'янма, Камбоджа та Східний Тимор.

Утім, лінійні моделі для оцінки нафтового дефіциту не працюють, треба застосовувати більш складні методи моделювання.

Наприклад, в Китаї є планові механізми контролю за цінами: країна вже обмежила експорт нафтопродуктів.
Навпаки, можливості США для балансування внутрішньої ціни на нафтопродукти в умовах ринкової економіки обмежені (внутрішній ціновий дисконт порівняно зі світовим рівнем цін не перевищуватиме 20%).

Крім того, в обох цих наддержавах накопичені значні запаси нафти в стратегічних національних резервах: 700 млн бар. в Китаї та 415 млн бар. у США.

До речі, протягом 2021 р., тобто напередодні повномасштабної війни РФ проти України, Китай активно скупав на світових ринках в свої резерви зерно, передовсім кукурудзу.

А у 2025 р. Китай так скуповував про запас уже нафту. Те саме робили й США, збільшивши нафтовий резерв протягом осені минулого року з 350 до 415 млн бар.

Враховуючи вказані вище дані, найбільше нафтова криза буде проявлятися в ЄС (там немає централізованих запасів цього ресурсу).

Крім того, енергетичну кризу в Європі посилюватиме дефіцит природного газу: значні поставки СПГ здійснювались на ринки Європи з Катару.

Завдяки подвійному удару — блокуванню поставок нафти і газу на ринки ЄС з Росії та Близького Сходу — Москва хоче отримати інструмент геоекономічного впливу на Європу. Адже ЄС вже немає надійних механізмів покриття системного енергодефіциту.

Китай може частково амортизувати енергетичний шок за допомогою збільшення поставок нафти і газу з РФ та використання внутрішніх резервів.

А в ЄС енергетична криза ризикує викликати хвилю споживчої інфляції (вище таргету у 2% — на рівень до 5%) і призвести до економічної рецесії, найбільшої з часів Другої світової війни.

До речі, обмежені прогнози зростання інфляції в Євросоюзі не треба сприймати як пом’якшувальний фактор.

Адже його економіка вже кілька років перебуває в передрецесійному стані, і високі ціни на енергоресурси можуть просто зупинити європейську промисловість та викликати зростання безробіття.

Це класична ситуація, коли, за кривою Філіпса, інфляція буде гальмуватися низькою діловою активністю. З іншого боку, споживчі ціни таки буде штовхати вгору зростання цін на паливо.

Діаметрально протилежні інфляційні тенденції і будуть врівноважувати показник споживчої інфляції в ЄС на рівні, далекому від галопуючих цін. Таким чином, інфляція — це не ключова проблема для Європи.

Набагато важливіші інші виклики — зростання безробіття, деіндустріалізація та криза сектору послуг в сегменті малого бізнесу.

Сценарії війни з Іраном і ціни на нафту

Подамо певні міркування і прогнози щодо цін на нафту:

Початок війни — вихід на точку 80 $/бар. (це вже а факт).

Продовження війни в нинішньому форматі — ціни в діапазоні від 90 до $100 $/бар.

Інтенсифікація ударів по нафтовій інфраструктурі та повне блокування Ормузької протоки — ціна 120 $/бар. і вище.
Для формування ефекту кореляції, тобто сталого впливу нафтових цін на темпи економічного зростання в ЄС та рівень інфляції в регіоні, нафтові ціни мають утримуватись вище 100 $/бар. протягом трьох і більше місяців поспіль, а не епізодично.

А це означає, що Москва може "рекомендувати" Ірану протриматись до середини літа і, можливо, до початку осені.

Війна і біржі

Для США головним викликом є можлива криза на фінансових ринках.

Як бачимо, ключовий фондовий індекс США S&P 500 з початку року перебував у так званому боковому тренді, але з 1 березня з певними корекціями пішов вниз, з 6878 пунктів до 6759, тобто на 1,7%.

Поки це лише проба пера, ринок ще не відіграв реальність у вигляді потенційно довгої війни на Близькому Сході —

інвестори ще вірять в швидке завершення конфлікту…
Зараз індикатором може бути поведінка корейського індексу KOSPI, який на новині про початок війни обвалився на 12%, навіть призупинялись торги на корейській біржі.

Втім, якщо подивитися на місячну динаміку, падав він від піків наприкінці лютого, а за підсумками місяця опинився навіть у плюсі. Південна Корея на 90% залежить від поставок близькосхідної нафти.

Втім, "падіння" на 10% на добу може стати "нормою" і для інших фондових ринків у випадку продовження війни, якщо глобальні інвестори зрозуміють, що вона надовго.

Війна та інвестиції в ШІ

Країни Перської затоки на цьому тлі можуть переформатувати свої потоки ліквідності, скоротивши інвестиції в американські казначейські облігації (трежеріс).

Наприклад, Саудівська Аравія тримає портфель трежеріс на $100 млрд. Але набагато важливіше — блокування пакетів інвестицій країн Затоки в нові американські проекти, зокрема у ШІ. А суми там називались у розмірі $200–300 млрд.

Показовим тут є відкритий лист мільярдера Халаф аль-Хабтур із ОАЕ президенту США Дональду Трампу:
"Пряме питання: хто дав вам право втягнути наш регіон у війну з Іраном? І на якій підставі ви ухвалили це небезпечне рішення…

Ці країни [держави Перської затоки, що увійшли до "Ради миру" і спонсорують план Трампа щодо відновлення Гази] мають право сьогодні запитати: куди пішли ці гроші?

Ми фінансовуємо мирні ініціативи чи війну, яка наражає нас на небезпеку?".

Тобто йдеться навіть про блокування нових геополітичних ініціатив США.

Ризики для сільського господарства

Ще дуже важливий фактор впливу — різке подорожчення вартості мінеральних добив через зростання ціни природного газу. Воно загрожує "недосівом" ключових продовольчих культур цього року, зокрема сої в Бразилії.

А це вже може призвести до так званої глобальної "агфляції" або аграрної світової інфляції та навіть до дефіциту продовольства для найбідніших країн.

Ормузька протока — важливий маршрут не лише для нафти і газу, а й для добрив

Частина харчів при цьому можуть лишитися непроданими на традиційних ринках. Наприклад, Україна ризикує втратити ринок продовольчих товарів в Саудівській Аравії, а це $1 млрд нашого експорту на рік.

Отже, вплив війни на Близькому Сході матиме композитний та багатошаровий негативний вплив на глобальну економіку, але за однієї ключової умови — продовження війни понад 90 днів із завданням ударів по нафтовій інфраструктурі та на тлі блокування Ормузької протоки.

Інакше токсичні впливи будуть швидко амортизовані.

Ключове питання в цьому контексті — чи зробить Китай ставку на "довгу війну" на Близькому Сході…

Каскадне падіння світових фінансових ринків тоді може розвиватись за ланцюгом: країни АСЕАН — Індія — Європа. Із перенесенням кризи на фінансові ринки США і переходом її у глобальний формат, на кшталт енергетичної кризи 70-х років минулого століття.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик