Черговий шпигунський прецедент (цього разу в Німеччині) наштовхнув на певні роздуми. Але спочатку про сам факт.
Днями заарештували громадянина Німеччини за звинуваченням у спробах шпигунства на росію, - пише The Washington Post з посиланням на заяву федерального прокурора країни.
При цьому, вдумайтеся, підозрюваний, якийсь Томас Х, працює на німецьку армію, в офісі, який відповідає за військове обладнання, інформаційні технології та сервісну підтримку.
Як пише видання, "починаючи з травня, обвинувачений кілька разів звертався до російського консульства в Бонні та до російського посольства в Берліні, пропонуючи росіянам співпрацю".
І ось коли читаєш про такі прецеденти, розумієш, скільки ще є роботи для самого Заходу у сфері безпеки для попередження гібридних і прямих військових (з урахуванням війни росії) ризиків.
Логікою росію не зрозуміти
Як довго, все-таки, на Заході жили стратегією умиротворення і логікою економічної вигоди як гарантії попередження війни. У той час, як російська влада всі ці роки прямо навпаки готувалася до війни, використовуючи доходи як накопичення для агресії. І ніякого притомного пояснення цьому немає, і не треба його й шукати. Логіка, як виявилося, не завжди є точним інструментом розуміння процесів, і праці того ж Фрейда чи Лакана інколи можуть більше допомогти дійти до суті речей/явищ.
Це я до того, що Захід екстраполював свою мотивацією процвітання та росту рівня життя власних громадян на таку ж логіку росії. В той час, як там взагалі ніякої логіки, прив’язаної до економічного розвитку, загалом до потреб 21 століття, немає. Якби на Заході було розуміння цього, можливо б, і до війни все не дійшло.
У цьому сенсі Захід, звинувачуючи росію (абсолютно справедливо) в реваншизмі та практиках минулого, досить довго сам перебував у реагуванні на виклики в підходах минулого. Підходах, орієнтованих на ефективність та дієвість інституцій, сформованих під реалії 20 століття. Хоча ці підходи і зараз дозволяють росії, як мінімум, продовжувати використовувати міжнародні майданчики у пропагандистських цілях.
Війна, серед іншого, нарешті, почала виявляти абсолютно різну систему координат мотивації та прийняття рішень у росії та на Заході. А це означає, що діяти треба на випередження, а не на виснаження. Так звана стратегія "дикобраза" по відношенню до України (суть якої у тому, щоб Україна була настільки військово сильною, щоб росія не змогла її поглинути) - це оборонна стратегія, яка не може зупинити війну. По суті, Захід й по відношенню до себе застосовує таку стратегію, виходячи з мінімізації ризиків.
Олеся Яхно, політичний експерт
