Перед повномасштабним російським вторгненням більшість західних журналістів, "експертів" та навіть урядовців "давали" Україні лічені дні існування. Тоді концепція "Київ за три дні" полонила не лише свідомість російського керівництва, але і багатьох на "Заході", що обумовило ненадання Україні вчасно необхідної військової допомоги ще до початку повномасштабних бойових дій.

Однак у реальності все було інакше. Спершу Україна відбила атаку на Київ, вигнала окупантів з Київщини, Чернігівщини і Сумщини. Згодом, зупинила наступ ворога на Донбасі, звільнила Харківщину і Херсон. Війна триває, і частина української території досі окупована, однак все відбувається зовсім не так, як малювали собі численні "теоретики" до 24 лютого 2022 року.

Незламна Україна

Україна вистояла і продовжує боротьбу через низку обставин, які вперто не хотіли помічати численні експерти раніше.

По-перше, в Україні є розвинене громадянське суспільство. Здається, після двох майданів це мали зрозуміти всі, але, мабуть, дехто вважав, що активістів у нас не так і багато. Дійсно, далеко не всі українці – активні, але саме свідомі та цілеспрямовані громадяни визначають обличчя громадянського суспільства України. І вони піднялися на боротьбу. Дехто одразу пішов до армії. Дехто став волонтером. Дехто просто свідомо виконував свої обов’язки. Україна перетворилася на величезний мурашник, де всі разом думали над вирішенням проблем, і вирішували ці проблеми.

Зрозуміло, це те, чого не могли передбачити агресори, бо там нічого такого бути не може. "Холопи" государя мають лише виконувати своє "тягло", а не думати про майбутнє своє та держави.

По-друге, українська держава виявилася значно дієздатнішою, аніж дехто собі уявляв. Так, в Україні дуже багато проблем, серед яких, очевидно, на першому плані корупція, і вона нікуди не поділася. Свідченням чого є численні викриття корупціонерів, але все ж держава виявилася цілком дієздатною для вирішення надскладних завдань, які перед нею поставило життя. Органи влади та самоврядування не припинили свою роботу, все функціонувало, все працювало навіть тоді, коли ворог був під Києвом. Українці склали нелегкий іспит на право бути серед державних націй.

По-третє, Україна змогла одразу виграти інформаційну війну. Серед держав цивілізованого світу поширилася позиція, що наша держава веде справедливу війну за самозбереження, у той час як рф – це просто агресор та окупант. Президент В. Зеленський став символом боротьби за демократичні цінності на Заході, українські військовослужбовці – лицарями, про яких говорять як про героїв.

Підтримувати Україну стало єдино-можливим варіантом для лідерів цивілізованого світу, і зрештою це конвертувалося у зброю для України, у підтримку та допомогу для того, щоб Україна могла чинити опір.

Ключовим питанням залишається національна єдність

Але війна не завершилася, і жорстокість лише посилюється. Не маючи військових перемог, ворог перейшов до тактики відвертого терору проти цивільних українців. Нові дні приносять нові виклики. Як з ними бути?

Очевидно, що для того, аби Україна змогла вистояти і довести до логічного завершення своє визволення, ключовим питанням залишається національна єдність.

росія продовжує агресію, оскільки, очевидно, вважає, що рано чи пізно зможе "продавити" свої умови. Вони вважають, що могли уже раніше підкорювати Україну, граючи на суперечностях серед українців, і зможуть зробити так і зараз. Тому надважливо, аби усе українське суспільство і політикум виходили з того, що саме Україна – понад усе, а все інше – має бути після перемоги, бо без перемоги не буде ні виборів, ні політичної боротьби, ні інших "переваг".

Ми муситимо витримати ще не одну інформаційну атаку, спрямовану на розклад суспільства, розпалення суперечностей, деморалізацію і т.д., але альтернативи для нас все одно немає.

Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”