У "хороших руських" з'явилася нова ідея – жити без громадянства. Вони не готові взяти на себе частку відповідальності хоча би за що-небудь, тож вимагають для себе такого статусу, який би зняв з них відповідальність за все без винятку.

Вони просять для себе "нансенівські паспорти", аналог документу для осіб без громадянства, що видавався за рішенням Ліги Націй з 1922 по 1938 для біженців Першої світової. Тоді було видано 450 тис паспортів, серед інших їх отримали (якщо вірити Вікіпедії) Іван Бунін, Владімір Набоков, Анна Павлова, Сергей Рахманінов, Ілля Репін, Ігор Стравинський, Георгій Гурджиєв, Зеєв Жаботинський та вціліла частка імператорської родини.

При цьому охочі до нансенівських паспортів забувають, в яких умовах було ухвалено рішення після Першої світової. Частина держав припинила існування, частина країн була охоплена тривалими внутрішніми конфліктами, а на додачу СРСР позбавив громадянства 800 тис біженців від громадянської війни. Це й стало останньою краплею, довелося скликати міжнародну конференцію під егідою Ліги Націй. Не забуваймо, що 320 тис паспортів, тобто більше 70%, було видано вірменам, які тікали від першого геноциду ХХ сторіччя, пізніше також асирійцям та іншим постгеноцидним народам.

Зміна ідентичності через нансенівські паспорти

Іншими словами, нансенівські паспорти видавалися не тим, хто хотів жити без громадянства, а тим, хто такого громадянства був позбавлений війною. Сьогодні в рф війни нема, вона сама несе війну на інші землі.

Якщо вже видавати нансенівські паспорти, то представникам національно-визвольних рухів поневолених народів, які встигли втекти від переслідувань, щоб вони могли вільно їздити світом та розповідати про долю своїх народів та їхні прагнення. Нансенівський паспорт – це не індульгенція від громадянства та притаманній йому відповідальності, а рятівне коло для тих, кого позбавили права на країну, а може, й життя.

Для мене ця історія вкладається в загальний тренд щодо відмови від "русской" ідентичності. Коли каяття неможливе, а відповідальність заперечена, залишається змінити ідентичність або ж взяти в руки нансенівський паспорт і стати людиною без країни, людиною нізвідки. Адже не всі можуть похвалитися єврейською бабусею чи фактом народження в Казахстані.

До речі, сам Фритьоф Нансен отримав Нобелівську премію миру в 1922, а його Міжнародний офіс у справах біженців – у 1938. Тому що це про турботу і порятунок, а не про спосіб змінити капелюх.

Валерій Пекар, підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи