Найближчим часом нас очікує своєрідна міні-революція в духовно-ідеологічній сфері. Президент Зеленський на зустрічі з Радою Церков та релігійних організацій заявив, що запропонував Верховній Раді України підтримати урядовий законопроект щодо духовної незалежності України. Законопроект у погодженому президентом вигляді гарантує унеможливлення маніпуляцій з Москви православною церквою в Україні. 18 серпня і керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак написав у своєму телеграм-каналі, що «церква в Україні буде позбавлена московського впливу». Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук також вже анонсував, що законопроект про заборону російської церкви в Україні Рада розгляне найближчими днями.
Все це означає, що відповідний законопроект нарешті буде ухвалений українським парламентом. І це явно буде приурочено до Дня Незалежності України.
Оскільки робота над цим законопроектом продовжувалась аж до останнього часу (профільний парламентський комітет ухвалив його в п’ятницю 16 серпня, зокрема ухвалена велика кількість поправок та доповнень), я утримаюсь від його оцінки. Думаю, що краще це зроблять фахівці в цій сфері.
Зверну увагу лише на деякі принципові моменти.
По-перше, очевидно, що після ухвалення цього законопроекту УПЦ-МП вже не зможе існувати в нинішньому вигляді. Але це не означає, що сама ця церква одномоментно зникне. І в нормативному і в процедурному плані буде певний перехідний період. І насправді головне завдання полягає не просто в ухваленні цього законопроекту, а в реальному і ефективному забезпеченні тих трансформаційних процесів, які прописані в цьому законопроекті. В цьому контексті треба пам’ятати про нашу традиційну проблему – замало ухвалити закон, треба ще належним чином забезпечити його виконання. У нас, на жаль, дуже часто буква закону не завжди корелює з практикою його застосування.
По-друге, з високою вірогідністю, буде масштабний спротив реалізації цього закону – і протестний, і юридичний (оскарження його окремих норм і практики виконання в судах, зокрема в Конституційному суді України і Європейському суді з прав людини), інформаційно-політичний (проведення інформаційно-політичних кампаній проти заборони УПЦ-МП в Україні, за кордоном, зокрема в різних міжнародних організаціях), а також бюрократичний (гальмування та імітація його виконання). І до цього треба готуватись, плануючи відповідні контр-заходи.
По-третє, ухвалення цього закону означає, що українська влада не збирається торгуватися з Росією темою статусу УПЦ-МП в процесі майбутніх мирних переговорів. Але майже напевно Росія буде наполягати, що умовою припинення війни має бути відновлення московської церкви в Україні. До цієї проблеми також треба готуватись.
Володимир Фесенко, політолог
