Мистецтво державної політики, особливо в демократичних країнах, - знаходити, забезпечувати та підтримувати баланс протилежних, іноді конкуруючих суспільних інтересів. Якщо це не вдається, то виникають серйозні економічні, соціальні, а врешті решт і політичні проблеми.

На новому відповідальному етапі війни проти російської навали проблема балансу інтересів між різними напрямами державної політики не просто є актуальною, її значення критично зростає.
В першу чергу зараз це стосується балансу інтересів між необхідністю масової мобілізації та оптимальним забезпеченням трудових ресурсів в тилу.

Це баланс між інтересами Сил оборони й інтересами українського бізнесу, між інтересами національної безпеки та інтересами оптимального функціонування економіки в умовах війни.
Ця проблема стала очевидною ще наприкінці минулого року, коли почалося обговорення законопроєкту про мобілізацію. Ще тоді Президент Зеленський нагадав про формулу, згідно з якою кожного українського воїна має економічно забезпечувати 5-6 працівників в тилу. І це не тільки податки, це - забезпечення роботи внутрішньої інфраструктури, нашого експорту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський про зменшення мобілізаційного віку до 18 років: На сьогодні це небезпечно

Зараз ця проблема знов загострилась. У військових вочевидь є проблеми з виконанням планів мобілізації, і мабуть, вони виявили, що стало занадто багато "заброньованих від мобілізації". І тому вирішили: хай тимчасово, але взагалі скасувати всю систему бронювання.

Наразі до 15 листопада бронювання критично важливих спеціалістів для українських підприємств припинене і немає ясності, що буде далі. З однієї крайнощі кинулися в іншу.

Вирішуючи проблеми з мобілізацією, почали швидко провокувати проблеми економічні.

Зрозуміло, що скасування системи бронювання одразу викликало проблеми у бізнесу, причому у того, який працює легально і має великі підприємства або великі публічні установи для своєї роботи. Вже є заяви від різних бізнес-асоціацій і окремих компаній, що цю проблему треба негайно вирішити, інакше виникнуть вкрай негативні економічні наслідки. Я вже не кажу про несправедливість і неефективність таких дій.

Жертвою таких дій стає легальний бізнес, який є економічним фундаментом нашого спротиву російській агресії та життєдіяльності нашого суспільства в умовах війни і одночасно є головним джерелом для державного бюджету. Та й недержавне забезпечення нашого війська також здійснюється в основному завдяки національному бізнесу.

Цю проблему мав би вирішати Кабінет міністрів, зокрема міністерство економіки. Але вони вже не вперше поводяться вкрай пасивно. Президент закономірно прислухався до потреб військових. А Уряд свою функцію у балансуванні інтересів військових і економіки, на жаль, не виконав.

І оскільки у нас ключові рішення, особливо в умовах війни, ухвалюються Президентом України, то зараз, на мою думку, саме він має забезпечити цей критично важливий баланс інтересів.

Саме Президент має виступити в ролі верховного арбітра у забезпеченні оптимального балансу інтересів економічного та воєнного блоків нашої державної політики.
Процедуру бронювання критично важливих спеціалістів для українських підприємств треба відновити (можливо і певною мірою оновити), як і сам список таких критично важливих підприємств. Інакше дефіцит окремих критично важливих груп фахівців (в першу чергу зварювальників, енергетиків, фахівців металургійних і машинобудівних підприємств тощо) спровокує кризові та навіть руйнівні наслідки для економіки України, зокрема її оборонного сектору.
Володимир Фесенко, політолог