Переговори в Джидді були одними з найцікавіших із тих, в яких доводилося брати участь. Саме з точки зору мистецтва дипломатії, стратегічного мислення, пошуку нестандартних рішень, грамотного балансу гнучкості та твердості, вміння йти на тактичні кроки заради кінцевої мети. Все це вчора продемонструвала українська делегація та насамперед Президент України, який в дистанційному режимі скеровував її дії. Звісно, всі подробиці можна буде розкрити лише за багато років. Але кількома нюансами, які не нашкодять, поділюся.
По-перше, тривалість. Переговори тривали загалом понад вісім годин — майже безперервно, якщо не враховувати обід, під час якого загалом теж йшла робота. Про враження від такої тривалості можу сказати лише одне: історики недооцінюють роль людського виснаження в ухваленні історичних рішень. Саме в ці останні години ендшпілю, коли втома вже дається взнаки, раптом стає можливим вихід з глухого кута та навіть важкі компроміси. Коротше кажучи, гору бере той, хто здатен витягнути останні півтора кілометра на голій силі волі та характеру. А ще — контролювати емоції. Власне, у дні, що передували зустрічі, це було ключове завдання, з яким ми всі, вважаю, загалом впоралися.
По-друге, важливим нюансом було емоційне та інформаційне тло зустрічі. Воно визначало межі простору для компромісів і впливало на переговорні позиції. Зустріч відбувалася під прицілом сотень телекамер з усього світу та в густій хмарі "обізнаних джерел". Надвечір перед зустріччю інфопростір був просто-таки вщент забитий статтями з неназваних джерел. Така собі форма анонімного спілкування ключових гравців між собою. Очікування, спроби сприяти процесу чи зірвати його, просто випадкові вислови чи інтерпретації. Тому настільки важливими були перебування ЗМІ на місці та професійна робота з ними.
Я вдячний українським медіа, які добралися до Джидди — Олені Черняковій та Максиму Хлопотову з "Ми Україна", Валерії Пашко з "Суспільного". Завдяки ним ви дізнавалися найсвіжіші новини про перебіг переговорів, а ми мали можливість комунікувати з українською аудиторією напряму, а не через міжнародні шпальти.
Попри дрібні казуси (хто знає, той знає), вважаю, нам це вдалося.
Хочу окремо подякувати своїй колезі, речниці Держдепартаменту США Теммі Брюс та її чудовій команді. Цей день ми пропрацювали пліч-о-пліч у професійній та дружній атмосфері.
По-третє, особиста роль переговорників колосально важлива. В українській делегації був представлений і дипломатичний, і військовий блок, усі проявили себе максимально фахово, принципово та мудро. Памʼятаю, як в один з найбільш важких моментів уже під кінець міністр Andrij Sybiha глянув на мене у півоберта і в його виразі обличчя читалося "ну і ну", але також спокійне "все буде гуд".
На фінальних стадіях роботи над драфтом спільної заяви, яка тривала кілька годин, ключову роль відіграв особисто Президент України Володимир Зеленський. Саме він спрямував дії делегації на залізобетонний захист низки принципових позицій і мудру гнучкість щодо інших, що дозволило вийти на фінальний позитивний результат.
В деталі спільної заяви та рішень, яких вдалося досягнути, вдаватися не буду. Ви всі все бачили та читали в заявах і коментарях. Скажу лише, що немає кращої нагороди за такий шалений день, ніж уже сидячи в літаку дізнатися коротке сухе підтвердження від наших дипломатів у Польщі про те, що всі процеси в Жешуві щойно було відновлено. Ну а також дивитися на те, як в російському інфопросторі "пожарки їздять і люди суєтяться". Бо побачили, що Україна щойно повністю перехопила стратегічну дипломатичну ініціативу та змінила хід гри. Дякую всім членам української делегації та колегам, з якими пропрацювали цей день!
Георгій Тихий, речник МЗС України
