Відео і світлини зруйнованого Бахмута вражають, спричиняють біль і нагадують про жорстокість і немилосердність війни тим, хто наразі перебуває у відносній безпеці. Що буде з містом далі? Чи можливим буде його відновлення чи воно поповнить список міст-привидів, стане мовчазним свідком трагедії, але водночас й очевидцем самовідданості й героїзму його оборонців?

Біда у тому, що це не єдине місто, яке через війну може стати містом-привидом. Така доля є ймовірною для багатьох поселень в Україні, серед них Мар’янка, Авдіївка, Сєвєродонецьк, Оріхове, Новотошківське, Вовчанськ…

Тіні минулого

До війни найвідомішим у світі українським містом-привидом було м. Прип’ять. Стрімкий розвиток інфраструктури молодого міста зумовив значний приплив населення, чисельність якого у 1985 році досягала 47,5 тисяч осіб. Вибух на атомній станції у Чорнобилі викликав необхідність нагальної евакуації населення. Поселення опинилося в зоні відчуження. Втім, життя після аварії зупинилося не лише в Прип’яті. У селищі Поліське, куди спочатку переселяли жителів Прип’яті, після декількох спроб дезактивації, ухвалили рішення про відселення мешканців і заборону в’їзду.

Після подій на ЧАЕС зупинилось будівництво атомної електростанції у місті Орбіта (Черкаська область), а оскільки інших підприємств у поселенні не було, через відсутність роботи мешканці, які вже заселились, були вимушені покидати місто.

Ще один приклад ­– військове місто Любеч-1, в якому після аварії на ЧАЕС перестав працювати радіолокаційний комплекс, а у 2000-х рр. його взагалі демонтували і розформували військову частину. Зазначені приклади демонструють каскадний ефект однієї аварії. І йдеться не лише про зруйновані будинки чи радіолокатор, але й зруйновані надії побудувати місто майбутнього щасливого життя, яким вбачались Прип’ять, Орбіта, Цукроварів інші.

Працевлаштування є  визначальним

Велика кількість міст-привидів з’явилася через неможливість знайти роботу. Згадане місто Цукроварів (Кіровоградська область), де працював один з найбільших (у свій час) цукрових заводів. Місто вважалось перспективним, але закриття підприємства припинило його подальший розвиток.

Інший приклад: недобудований Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окиснених руд зумовив обезлюднення  цілого мікрорайону у передмісті Долинська (Кіровоградська область).

Неприбутковість бджільництва, яким славилася Барвинівка (Чернігівська область), зумовила переїзд мешканців поселення в інші села і міста. Не змогло перетворитися на велике місто – як це було заплановано – селище Степногірськ (Запорізька область). Його будівництво було пов’язано із шахтою, а її закриття та відсутність альтернатив унеможливило подальший розвиток.

У Донецькій області розвиток багатьох поселень визначався роботою вугільних шахт. Отож, припинення діяльності містоутворюючих підприємств припиняє життя усього міста або поселення. І ця проблема існує не лише в Україні. Зокрема, в Японії привидом став острів Хасіма, який у першій половині минулого століття був великим промисловим центром завдяки видобутку вугілля.

Війна завжди була чинником перетворення поселень на міста-привиди

Через громадянську війну це сталося з Бельчите (Іспанія). Хоча регіональний уряд й розробив спеціальний план збереження руїн для приваблення туристів і як знімальний майданчик, але "оживити" місто здатні лише його мешканці.

Привидом став квартал Вароша у місті Фамагуста на Кіпрі після турецького вторгнення у 1974 році, а ще декілька років перед цим зростаюча популярність міста зумовила активне будівництво нових готелів саме у Вароші, які зараз самотні й зруйновані.

У 1973 році спочатку жорстоке бомбардування ВПС Ізраїлю , а потім проведення наземної операції повністю зруйнували м. Ель-Кунейтра на південному заході Сирії.

Втім, не лише вогонь може зруйнувати життя. Життя може геть змитися водою. До 6 червня 2023 року,  як приклад до цієї тези, на думку спадав Новий Орлеан (США), який зазнав величезних руйнувань  через ураган "Катрина" восени 2005 року, коли прорвало дві дамби і близько 80% території міста були повністю затоплені водою. Але підрив греблі Каховського водосховища, влаштований російськими військовими, матиме значно масштабніші руйнування, адже підвищення води в десятки разів перевищило природний рівень, і мало наслідком затоплення десятків населених пунктів, сільськогосподарських і заповідних земель разом з безліччю тварин і птахів (багато з яких занесені до Червоної книги).

Необхідно зауважити ще й на величезну кількість мін, не всі з яких підривалися, а швидше переміщувалися разом з потоком води і потім можуть бути виявлені у неочікуваних місцях. У цих же потоках були тисячі тонн хімікатів, каналізаційних відходів, загиблих тварин тощо. Все це разом вказує, що на багатьох ділянках затопленої території життя не зможе відновитися.

У світі поширюється практика збереження зруйнованих поселень як туристичних об’єктів, для того щоб люди усвідомлювали жахіття війни чи техногенних катастроф. Але чи стало нам спокійніше від того, що журнал Forbes визнав територію ЧАЕС найекзотичнішим місцем для туризму? Чи такого всесвітнього іміджу прагнемо ми для України? Звісно ні! Адже ми жадаємо, щоб Україну згадували не виключно у контексті трагічних подій, а говорили про нашу країну як про високорозвинену державу щасливих і багатих людей.

Аксьонова Світлана, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім.М.В.Птухи НАН України