Чергова річниця Акту проголошення незалежності України змушує замислюватись над тим, який шлях пройшла наша держава і український народ за цей відрізок у 32 роки. Як і в житті кожної людини, день народження спонукає поглянути на своє сьогодення і запланувати подальші кроки на майбутнє. Втім, наш народ продовжує дискутувати щодо впливу тієї чи іншої епохи, починаючи з часів Давньої Русі. Неодноразово ми бачимо виокремлення та акцентування на окремих сторінках історії – чи то Доба козаччини, чи визвольні змагання 1917-1921 рр, чи боротьба УПА… Одні сприймають Радянську Україну як даність, інші полемізують та наголошують на періоді окупації до 1991 року тощо. Не менш затяті баталії щодо ролі тієї чи іншої постаті.
Сучасна Україна – це втілення мрії сотень поколінь українців на основі всіх періодів нашої буремної історії
Нинішня українська держава – це потужна річка, що сформувалась не лише з витоку доби Київських князів, а й численних приток давнини. Іронічно, але наочним уособленням цього може бути оновлена скульптура "Україна-мати" (екс-Батьківщини-матері) з тризубом Володимира Великого.
Український народ дав зелене світло нинішній державі, незалежність "не впала на голову". Не применшуючи ролі першого демократичного скликання Верховної Ради, але серпневі події нерозривно пов’язані з історичним референдумом 1 грудня 1991 року. Фантастична консолідація українського суспільства – в абсолютно всіх регіонах включно з Кримом підтримали Незалежність. Саме цей однозначний крок змусив світ визнати появу на політичній карті світу української держави від мису Сарич в Криму до села Грем’яч на Чернігівщині, від села Соломонове на Закарпатті до с. Червона Зірка на Луганщині.
Наша сила – в консолідації
Попри всі негаразди, політичну турбулентність, економічну нестабільність ми зберегли головне – нашу державу як уособлення української самобутності та права на власне самовизначення. Нині у нашій боротьбі з російським агресором ми повертаємось до початків. Знову ми змушені відстоювати нашу територіальну цілісність, вкотре народ захищає власну ідентичність. Наша головна зброя – це не автомати, танки, дрони чи літаки. Наша сила – в консолідації, як і тоді в 1991 році. І саме це змушує міжнародну спільноту зважати на нас і допомагати.
Погляньмо правді у вічі. Українці вміють об’єднуватись. Але історично ми показували діаметрально іншу за тональністю рису – короткочасність такого єднання. Навіть у сучасній історії ми провели три революції (якщо рахувати предтечу Незалежності – Революцію на граніті), але це не зробило з України другу Францію. Внутрішні та зовнішні вороги спонукали взаємопоборювання. Це призводило до чергового вигорання проактивних пасіонаріїв та зневіри у суспільстві до нового циклу накопичення енергії до змін.
Можна бути феноменальним чемпіоном у спринті, але час вимагає від нас марафонської витримки. Широкомасштабна війна диктує свої умови. Там, де ми відчуваємо втому, має слідувати вірний перерозподіл ресурсу, а не схід з дистанції. Адже від цього сьогодні залежить не просто майбутнє України, а її виживання. Збереження нас як українського народу.
Ми не знаємо, скільки триватиме ця війна. Але ми маємо розуміти, що буде після перемоги. Українці мають тримати єдність довкола сформованого загальнодержавного бачення відбудови та розвитку. Мова йде не лише про тих громадян, які проживатимуть в межах українських кордонів. Це має бути справа українських громадян і нашої діаспори у всьому світі. Джерело духовної енергії 65 мільйонів українців завжди буде знаходитись тут – в Україні. Тож справою кожного є зростання міці нашої держави.
Нещодавно президент Володимир Зеленський ініціював дискусію щодо необхідності прийняття чіткої і зрозумілої нової української доктрини та намітив п’ять орієнтирів. Зокрема, це філософія перемоги, українська безпека, політика героїв, політика справедливості і трансформація на 10 років. Вірю, що напрацювання цього документу у координації з РНБО допоможе викласти риси того, чого саме прагнуть всі українці. Образ України майбутнього, яке ми всі своєї працею будемо поступово втілювати щодня, цілком може стати національною ідеєю мільйонів. Це саме той марафон, який ми маємо пробігти разом.
Ігор Чаленко, голова Центру аналізу та стратегій
