Є досить сира ідея, але мені здається вона має перспективу для розвитку. Отже вихідна диспозиція. Українці не люблять платити податки, але люблять донатити.
Можна навіть сказати, що сильніше за нелюбов українців до податкових зобов'язань лише їх захоплення благодійними проектами. Волонтерський рух, благодійні фонди, збирання допомоги під окремі проблемні ситуації - все це набуло величезного розвитку з 2014 року.
Іноді українці навіть більше передають у вигляді донатів ніж мали сплачувати податків. Тобто проблема не у жадібності і у небажанні давати гроші на спільні справи. Проблема у мотивації та зацікавленості, а також у сприйнятті суспільством таких трат.
"Українці не довіряють чиновнику"
Українці не довіряють чиновнику, але довіряють волонтеру, хоча факти неефективного використання грошей є і у державному бюджеті, і у волонтерському русі.
Я думаю, ключова причина тут полягає у сильному родоплемінному коді, який активовано у нашому колективному несвідомому.
Українець, перераховуючи гроші, хоче:
- обирати кому допомагати;
- самостійно визначати суму;
- бути долученим до певних проектів та подій, які йому цікаві, або до особистих історій, які викликають у нього емоційну реакцію.
Саме в цьому напрямку і треба формувати набір фіскальних стимулів. Наприклад, дати українцям можливість зменшувати базу їх оподаткування на суму коштів, витрачених на пряму пенсійну підтримку інших людей.
Наприклад, я хочу витратити 18 тисяч гривень на підтримку трьох пенсіонерів. Сума допомоги - не більше одного реального прожиткового мінімуму (десь 6 тис грн) на особу, це мають бути не родичі, і допомога має зараховуватись на спеціальний рахунок пенсіонера без права зняття цих коштів у вигляді готівки. Відповідно, ці 18 тис. грн мінусуються із оподаткованого доходу.
Це своєрідне вибудовування фіскальних стимулів у вигляді горизонтальних соціальних звязків. Цілком відповідає нашому ментальному коду родової спільноти. Як середньовічні братства в українських містах.
Як демонструє досвід інших країн, чим більше податкова система адаптована до суспільних ментальних кодів, тим краще вона сприймається населенням. До речі, у західних країнах на рівні компаній є практика мінімізації податку на прибуток за рахунок благодійних внесків, наприклад на навчання дітей з бідних сімей. Що відповідає протестанській етиці.
Такі стимули необхідно застосовувати і в Україні, але розширяти їх на пенсійне утримання літніх людей.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик