Нормалізація саудівсько-іранських відносин за китайського посередництва порушила плани США на Близькому Сході.
По-перше, це рідкісний випадок, коли Пекін відіграє активну політичну роль у близькосхідних справах і є прямим посередником між ключовими суперниками регіону. Звичайно, це турбує США, які відчувають, що їх могли обійти, і що тепер КНР нібито посилить свої позиції.
По-друге, нормалізація між Іраном та Саудівською Аравією показує, що Ер-Ріяд не має наміру робити ставку на відкритий конфлікт із Тегераном, і зовсім не хоче цього. Навпаки: саудівці хотіли б домовитися та вийти на стійкий статус-кво, на відміну від войовничішого Ізраїлю. Це порушує плани США щодо консолідації регіону проти Ірану.
По-третє, вкотре виявилося, що монархії Затоки воліють діяти нелінійно і автономно від своїх західних партнерів, і хочуть самостійно формувати пост-американську безпекову архітектуру, необов'язково включаючи до порядку денного всі інтереси США та їхніх союзників. В принципі, це було очевидно і раніше, але тепер підтверджено на практиці (знову).
Усі регіональні країни вітали ірансько-саудівську відлигу, зазначаючи, що вона може допомогти встановити затишшя, надати регіональному розвитку потрібну стійкість та передбачуваність.
В Ізраїлі сухо зазначили, що процес нормалізації почався рік тому, і він ніяк не вплине на саудівсько-ізраїльське зближення (що є правдою, для саудівців відновлення дипвідносин з Іраном зовсім не означає відмову від тісного партнерства з Ізраїлем). Опозиція розкритикувала Нетаньяху, вважаючи, що ірансько-саудівське зближення стало результатом "провалу зовнішньої політики" уряду.
США відходять на задній план
У США теж не дуже раділи цій події, обмежившись нейтральними коментарями. Очевидно, що Вашингтон намагався консолідувати країни Затоки на антиіранській повістці та на базі міцного зчеплення Ізраїлю та аравійських монархій. Балансування з Іраном сюди не входило.
Звісно, ключовою темою стала роль Китаю. Судячи з реакції в американському політичному істеблішменті, для них це майже катастрофа (перебільшена, зрозуміло). Республіканці скористалися ситуацією, щоб вкотре покритикувати Байдена за слабкість та нерішучість. Мовляв, це він припустився такого. Хоча реальних важелів впливу в США тут зовсім небагато.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього