Хід перший. Бліц-криг

Військовий план Кремля полягав в швидкому захопленню Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Запорізької, Миколаївської, Чернігівської та Сумської областей з одночасним "ударом у спину" - Київ.

Замисел полягав в першу чергу у розтягуванні менш чисельних сил оборони України, з розрахунком, що ми вимушені будемо відступити з Півдня і Сходу та прийняти рішення на користь оборони Києва та Харкова.

Поки Захід схаменеться, переговорна позиція Кремля була б набагато вигіднішою, коли в його заручниках опинилась би ціла країна, а війська в повній бойовій готовності стояли б у воріт "Сувальского коридору", на кордонні Литви, Польщі та Молдови.

Вони не врахували здатність та готовність громадян та політичних лідерів до єднання та спротиву. Саме через це ми і вистояли – єдність та сміливість. Також вони не врахували ще два другорядних, як на мою думку факторів – готовність колективного Заходу підтримувати Україну, а також стійкість військово-політичного керівництва України до шантажу Кремля.

Ми вистояли, заплативши високу ціну. Все ж таки ми маємо справу з набагато сильнішім за військовим та економічним потенціалом ворогом.

Хід другий. "Brinkmanship"

Втративши більшу частину елітних підрозділів, майже половину найкращої бойової техніки та засобів ураження, путін перемикає увагу на меншу ціль. Південь та Схід.

Збройні Сили України зменшили апетит? Не думаю.

путін зрозумів помилку та перейшов до іншої тактики. Тактика "випаленої землі".

Все частіше лунають погрози про застосування ядерної зброї. Повторного вторгнення на Київ у перемішуванні з виправданням ганебного розгрому під Києвом "жестом доброй воли". Ці погрози свідчать про критичний емоційний стан. Такий стиль в дипломатії називається "Brinkmanship" або "Гра на грані". Тобто, коли одна сторона ставить ситуацію в такі умови, наслідки яких зашкодять усім сторонам, розраховуючи при цьому на уступки з боку опонента.

Відповідь – санкції, рф – країна терорист, путін – злочинець, Гаагський трибунал, більше зброї та фінансової допомоги від Заходу, а також категорична позиція – "ми з українцями до перемоги", "перемовини на умовах повного виводу окупаційних військ з території України".

Далі відбувається те, чого не очікували навіть самі росіяни, які повірили своєму "царю", що справжня мета – демілітаризація та денацифікація. путін швидко збирає резерви для відновлення боєздатності знищених підрозділів, задіє увесь потенціал наявних засобів ураження, включаючи списане озброєння. Направляє в Україну сотні тисяч власних громадян без підготовки та необхідного спорядження на вірну загибель. Він не шкодує жодного ресурсу, який є в наявності, в першу чергу людського. Складається таке відчуття, що для нього питання ціни перестало існувати.

Та все ж в цьому світі усе має ціну. Отже, яка ж справжня  мета, яка так дорого коштує путіну? Денацифікація? Щось занадто дорого. Примушення НАТО прибрати свої військові бази з східної Європи? Абсурд.

Яка мета вторгнення в Україну?

Саме знання та усвідомлення мети війни росії проти України – це фундамент ефективної обороноздатності, і не тільки нашої, а і Європи.

Скоріш за все ви подумаєте чому саме так. Тому що розуміння того, що на меті у ворога дає можливість правильно побудувати філософію та архітектуру плану перемоги. Це відкидає зайві надії та страхи. І головне – це не дає можливості ворогу додаткового простору для маніпуляції свідомістю, що робить нас більш стійкими в своєму рішенні – боронитись. А в маніпуляціях Кремль доволі вправний та подекуди успішний. Чого тільки коштують останні інформаційно-психологічні атаки по усьому світу, за допомогою яких путін через підконтрольні засоби ЗМІ, окремих політиків та громадських діячів, намагається посварити дружні до України народи, а також пересварити українців всередині країни.

Єдність-ціль атаки путіна. Тому що єдність це фундамент стійкості нації.

У багатьох заявах, висловлюваннях експертів та аналітиків можна почути різні версії мети вторгнення рф в України.

путін на початку проголосив дві мети – демілітаризація та денацифікація. Насправді це хибна ціль і більше формальний привід для початку війни, як і розширення НАТО на Схід. Справжня мета вторгнення в Україну – це повне знищення української нації та захоплення східної Європи. Кінцева мета – контроль усього Європейського континенту.

Що нам та громадянам інших країн Європи дає знання справжньої мети Кремля? Усвідомлення.

Усвідомлення в першу чергу того, що ми маємо справу з монстром в обличчі путіна та хворим суспільством в обличчі громадян росії.

По-друге, усвідомлення того, що не може бути мови про примирення ціною територіальних уступок. Це війна на виживання і це останній шанс. Або ми переможемо і забезпечимо щасливе життя майбутнім покоління або пропадемо на віки, як держава. Прикладів достатньо в сучасній світовій історії. Зараз або ніколи.

Третє, ця війна-це останній шанс для українців зберегти можливість на вільне життя. Це фінал у багатовіковій визвольній боротьбі, яку започаткували наші предки. Зараз або ніколи.

Четверте, ми не маємо морального права не перемогти, тому що зрадимо не тільки усім десяткам тисяч жертв сьогодення, а і мільйонам минулих поколінь, змарнувавши їх зусилля та надії. Надії на нас.

І відповідаючи на питання-"коли закінчиться війна?", скажу так - війна закінчиться тоді, коли ми прокинемось і усвідомимо, що попри будь-які заяви та розмови, мета Кремля – знищення України, як держави, і українців, як нації.

Що робити? Об’єднуватись

Так, об’єднуватись попри будь що. Подивіться навколо себе і зрозумійте, що навколо вас українці, такі самі, як і ви. Кожен лишається в країні і бореться. Ми не всі ідеальні, але зараз не час змагань на ідеальність. Ми не всі однакові, але і не повинні. Ми усі різні в чомусь, але ми усі єдині в прагненні залишити той спосіб життя для наших дітей, який в нас є, бо у іншому випадку він нікому не сподобається. Краще жити в довгій війні так, як ми хочемо, чим втратити свободу і все, що маємо.

Наша єдність це наша зброя. В єдності секрет успіху. В єдності ресурс для перемоги. Це наша власна справа і ми здатні перемогти, якщо усвідомимо, що іншого шляху не має, як стати плечем до плеча і бити окупантів.

Ми часто чуємо від представників усіх політичних сил, які вказують на недоліки та помилки один одного, так наче не усвідомлюють, що це роз’єднує нас і допомагає ворогу. Питання - як це допомагає нам перемогти? Тоді це потрібно припинити.

Наші вороги знають, що в єдності наша стратегічна сила. Сила, яка попри будь-які розрахунки та сухі факти здатна робити неможливе. Тому вони роблять усе, аби не дати нам бути єдиними.

Ви все ще вірите в те, що уступивши путіну Крим, частину Херсонської та Запорізької області, Донецьку та Луганську область, він простить нам і світу приниження та ту ціну, яку він заплатив за це. Ви дійсно вірите в це? Що він погодиться на таку заплачену ціну? Тоді ви ще не прокинулись.

Як що так, тоді в наступному блозі я буду змушений дати більше конкретних даних, які будуть скоріше холодним душем, а не заспокійливим, щоб наблизити нас усіх до прийняття того факту, що ця боротьба за виживання нації.

Зараз або ніколи.

Валерій Поцелуйко, експерт з питань безпеки