Кіссінджер у світлі історії Близького Сходу

Кіссінджер у світлі історії Близького Сходу

На Близькому Сході смерть Генрі Кіссінджера зустріли зі зловтіхою та полегшенням.

Кіссінджер, враховуючи масштаб його особистості та впливу, залишається одіозною фігурою, і сприйняття його спадщини дуже різне на Заході та в інших країнах. Навіть у Штатах він сприймається по-різному: одні говорять про глибокого мислителя і державника, а інші про цинічного маккіавеліста і військового злочинця.

На Близькому Сході його образ переважно негативний, як і в багатьох незахідних державах, які постраждали від рішень адміністрацій США, в яких працював Кіссінджер, і особливо від рішень на піку його кар'єри за часів Ніксона.

Перше, що згадують Кіссінджеру - Кемп-Девідські мирні угоди між Ізраїлем та Єгиптом 1978 року

"Човникова дипломатія" Кіссінджера допомогла ці переговори організувати і вивести їх до угоди, першої свого роду між Ізраїлем та іншою арабською державою. Палестинці вважали, що їх у цих домовленостях "кинули", а багато арабів сприйняли їх як зраду єгипетського президента Анвара Садата.

Генрі Кіссінджер також активно підтримував Туреччину під час її військової інтервенції на Кіпр у 1974 році, а також допоміг поваленому шаху Ірану заїхати до США на лікування після ісламської революції, що потім призвело до захоплення іранськими студентами посольства США у Тегерані та погіршення відносин між Вашингтоном та новим іранський режим.

Кіссінджер залишався скептиком щодо перспектив самовизначення народу Західної Сахари, на яку претендують Марокко. Він вважав, що це другорядне питання для Штатів, і країна не матиме жодної позиції з цього приводу.

Нарешті, під час повстання палестинців у Йорданії 1970 року, Кіссінджер вмовляв Річарда Ніксона дозволити Ізраїлю допомогти придушити повстання. У результаті це призвело до поразки палестинців і вигнання їх з Йорданії до Лівану, і збереження монархії в Аммані.

Загалом, про Кіссінджера та Близький Схід можна багато писати. Він залишається одіозною особистістю для арабів, та загалом для мусульманського світу.

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього

Головне