Ще до війни я написав низку статей про те, що Україна, як ядро нової архітектури геополітичних блоків на сході Євросоюзу, не цілком вписується в плани Німеччини.
Ось цитата з мого ще довоєнного посту.
У ньому я розглядав гіпотетичну можливість вступу України та Білорусі до ЄС (остання – за умови внутрішньої "революції"): "У найближчі десять років у Європі утворюються дві демографічно-ресурсні структури, які акумулюватимуть у собі основний потенціал розвитку.
Перша, осьова – це Німеччина, Нідерланди, Польща, Австрія, Чехія, Словаччина та Угорщина. Друга – периферійна, балтійська: Данія, Швеція, Фінляндія, Норвегія. Але саме на осьовій воронці розвитку будуватиметься динаміка ЄС у найближчій перспективі. Все, що може загрожувати її існуванню, буде блокуватися."
Що означає вступ України та Білорусі до ЄС?
Це насамперед потенційна можливість створення спільно з Польщею, величезного слов'янського субстрату, з населенням у 90 млн. осіб. Це більше, ніж у сучасній Німеччині – 83 млн.
Подібна структура (щось на кшталт ідеї гетьмана Івана Виговського про спільне Російсько-Польсько-Литовське князівство) для Німеччини загрожує величезним набором ризиків та руйнуванням тієї самої осьової моделі розвитку ЄС.
У цьому плані наші політичні еліти, самі того не розуміючи, потрапили в історичну пастку:
вступ України до ЄС можливий не на фазі максимального розвитку, як намагаються запевнити нас, а на фазі максимального ослаблення, коли ми не будемо становити потенційну загрозу в контексті корекції тих тенденцій, які вигідні Німеччині.
Ось такий парадокс: будь-яке посилення держави, промисловості та економіки, демографічне зростання віддалятиме нас від вступу до ЄС, як це й сталося з Туреччиною Ердогана.
Сильну Україну, з потенціалом хоча б на рівні сучасної Туреччини в ЄС не ухвалять, для інтеграції до Євросоюзу доведеться стати "маленькою проблемою", щось на кшталт Чорногорії.
Але тут знову проблема - потенціал, що дістався нам, настільки величезний, що навіть з талантами наших "еліт" його ще амортизувати, а по простому - пиляти, кілька десятків років.
Нашим адвокатом із вступу до ЄС могла стати Британія, зацікавлена у геополітичному наморднику для Німеччини, але вона вийшла з ЄС. Франція як "контр-осьова країна" надто індиферентна до наших проблем.
Головний противник нашого вступу до ЄС на сьогодні це Німеччина. Звичайно, німці не будуть про це говорити публічно. Сильний слов'янський конгломерат у 90 млн. біля їхніх східних кордонів їм ні до чого.
Я далекий від думки, що така структура зможе створити конкуренцію Німеччини чи стати для німців проблемою №1. Але це щось на кшталт необов'язкової перешкоди у реалізації стратегічних цілей, як зграя птахів для літака, що злітає. Краще не допустити.
Тому ми можемо як завгодно радіти тому, що "за нас" Естонія, Латвія та Литва, але осьову політику в ЄС формують не вони, а Берлін. В його планах є розширення зони вільної торгівлі на схід, але немає планів про розширення на схід загальноєвропейського будинку... Нагадаю, це мої думки ще до війни.
А сьогодні пролунала така інформація: На закритій зустрічі Великої ради ЄС (угорський парламентський форум, який збирається напередодні самітів Євроради за участю високопосадовців парламенту, включаючи опозицію) у березні 2023 року прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив, що Україна може сформувати "центр сили" в ЄС, у якому будуть домінувати США і який складатиметься з країн Балтії, Польщі та, можливо, Румунії.
"Давайте подивимося на Білорусь, там все ще можуть статися одна чи дві кольорові революції", – сказав Орбан, маючи на увазі, що ця країна в майбутньому може приєднатися до такого конгломерату.
Він також додав, що новий "центр сили" загрожуватиме впливу осьової країни ЄС – Німеччини. І навіть інтересам Франції.
Орбан пропонував створити противагу у вигляді вектора Лондон - Париж - Берлін - Будапешт (що представляє союз країн "Вишеградської четвірки"). Але ця ідея не знайшла підтримки.
Так що за впертістю Орбана цілком можливо стоїть страх Берліна перед наслідками зміни структурної архітектури східного флангу, які доволі слабо прогнозуються.
Німеччина, яка вже постраждала внаслідок краху геополітичної осі Берлін – Москва – Пекін, швидше за все не хоче вдруге наступити на граблі, отримавши вісь Лондон – Варшава – Київ на своєму східному кордоні.
Адже, якщо згадати історію - це майже диспозиція напередодні Другої світової війни.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
