Європейський Союз та Індія підписали історичну угоду про зону вільної торгівлі. Як ця подія вплине на світову економіку загалом та Україну, зокрема?

Отже, Євросоюз та Індія завершили успішним підписанням угоди майже 20-річні перемовини щодо створення спільної зони вільної торгівлі.

Відтепер товари з обох мегакластерів світової економіки (індійського та європейського) відносно вільно продаватимуться на внутрішніх ринках Індії та ЄС.

А ці ринки є одними з найбільших у світі, хоча і з помітним відставанням Індії за обсягом ВВП (не кажучи вже про такий індикатор, як подушовий показник валового продукту) від аналогічних європейських індикаторів.

Хто що отримує

Угода передбачає скасування чи зниження мит на 97% експорту з ЄС в Індію, що дасть можливість європейським компаніям заощадити 4 млрд євро на рік.

Головний успіх Євросоюзу — зниження мит на імпорт в Індію автомобілів європейського виробництва.

Як відомо, Індія розвивала свій автопром, який за якістю поступався виробам автоконцернів ЄС.

Свій внутрішній ринок індійці захищали у традиційний спосіб — запровадженням мит на авто з ЄС у розмірі 110% від митної вартості автомобіля.

Тепер цей збір буде знижено до 10%. Однак мита на автозапчастини знижуватимуться поступово, протягом 5–10 років. Індія також різко знижує мита на сільськогосподарський імпорт з ЄС: на оливкову олію — з 45 до 0%, на вина — із 150 до 75%.

Також буде зменшено мита на 44% європейських товарів машинобудування, 22% товарів хімпрому і, що найболючіше для Індії, на фармацевтичні товари — на 11% товарних груп (Індія, як відомо, сама є одним із найбільших світових виробників ліків).

Своєю чергою Індія отримає зниження мит на 99,5% своїх товарів, здебільшого на текстиль і фармацевтику.

Наприклад, обсяги експорту індійського текстилю в ЄС уже досягли позначки у 3,6 млрд євро на рік.

Проте ця угода має більш багатогранний характер, тобто зачіпає не тільки сферу торгівлі. Індія, яка є одним із світових лідерів у розвитку програмування, отримає пільговий режим для експорту послуг свого ІТ-сектора на ринок ЄС.

Крім того, угода встановлює і сприятливий режим для взаємних інвестицій та обміну технологіями. Звісно, переважно це буде рух інвестицій і технологій з ЄС в Індію, а не навпаки.

Переможці та переможені

У контексті торговельних відносин ця угода є більш вигідною для Індії, хоча тут є певні нюанси, які треба враховувати.
Європа отримує доступ до ринку з 1,4 мільярда осіб населення, купівельна спроможність якого постійно зростає.

Звісно, платоспроможність європейського населення суттєво вища, хоча його чисельність менша (450 мільйонів).
Однак значна кількість товарів з Індії не зможе знайти в Європі свого покупця через вимоги до якості та стандартизації.
Індія експортує в ЄС фармацевтичну сировину та текстиль, що також є напівфабрикатом.

А Євросоюз експортує в Індію складні товари з високим рівнем доданої вартості, передусім автомобілі та вже готові ліки.
Структура взаємної торгівлі зараз на боці Індії: взаємний торговельний обіг між країнами становить 135 млрд євро на рік, з яких 75 млрд — це індійський експорт.

Тобто експорт ЄС становитиме 60 млрд євро. Позитивне сальдо — 15 млрд євро на користь Індії.
Враховуючи такі параметри, Індія більш зацікавлена в усуненні торговельних бар’єрів, адже зазвичай укладання торговельних угод і зменшення мит більш цікаве для тих торговельних партнерів, у яких позитивне сальдо торгівлі товарами.

І навпаки, збільшити мита намагаються країни з негативним торговельним сальдо.

Звісно, для Індії буде болючим ударом поява європейських автомобілів на внутрішньому ринку, але Нью-Делі жертвує своїм автопромом заради залучення нових технологій та інвестицій з ЄС і надання додаткового імпульсу розвитку таким галузям індійської економіки, як легка промисловість (фактор зайнятості жіночого населення), ІТ-сектор (фактор створення високооплачуваних робочих місць для власної талановитої молоді) та фармацевтика (експортний флагман індійської економіки).

В Індії вже є досвід укладання торговельних угод із європейцями.

Як відомо, в минулому було два інтеграційні європейські проєкти щодо створення спільного ринку товарів — континентальний та альтернативний британський.

Континентальний згодом трансформувався в ринок ЄС, а британський залишився у вигляді уламка під назвою «Європейська асоціація вільної торгівлі» у складі Норвегії, Ісландії, Швейцарії та Ліхтенштейну, тобто європейських країн, які не є членами Євросоюзу.

Індія уклала угоду про зону вільної торгівлі з цим блоком під умови інвестицій у розмірі 2 млрд дол. і створення 200 тисяч нових робочих місць.

Тепер Індія зібрала «великий шлем» вільної торгівлі з Європою, підписавши відповідну угоду і з Євросоюзом.
Угода Індії та ЄС — це торговельний мегакластер із населенням у майже 2 мільярди осіб (чверть людства) і ВВП розміром 24 трлн дол.

Внесок Індії — це фактор населення, внесок ЄС — це фактор ВВП і технологій.

За своїм масштабом ця угода співмірна із угодою про Всебічне регіональне економічне партнерство (ВРЕП), яку було укладено 2020 року між Китаєм, десятьма країнами АСЕАН та ще чотирма азійськими державами (Австралією, Новою Зеландією, Японією, Південною Кореєю). Це утворення налічує спільний ринок із 2,2 мільярда споживачів і ВВП у 30 трлн дол., тобто перевищує показники зони вільної торгівлі ЄС—Індія, але цифри тут одного порядку.

Геополітична шахова партія

Індію довгий час розглядали як потенційного учасника ВРЕП, на її участі особливо наполягала Японія, яка сприймала Нью-Делі як певний балансир сильного азійського впливу Китаю.

Майже паралельно із перемовинами щодо вступу Індії до ВРЕП йшли торги Нью-Делі щодо умов торговельної угоди з Євросоюзом. І, як бачимо, пропозиція Брюсселя перемогла.

Можна сказати, що це була «битва століття» за перетягування Індії або у бік сіноцентричного азійського проєкту, або в бік розвитку в цій країні прозахідного вестернізованого проєкту.

США про угоду Європи та Індії: поки ми боремося з глобалізацією, вони її посилюють

За всіма ознаками Індія — це, умовно кажучи, Китай 30-річної давності: ще зростаюча демографія, високі темпи економічного розвитку (6–8% на рік), велика «розгінна смуга» для збільшення ВВП.

На сьогодні валовий продукт Індії — 4 трлн дол., а Китаю — 20 трлн, що означає ефект мультиплікатора індійської економіки на рівні 1:5 у найближчі 20–25 років.

До 2050 року Індія стрімко зростатиме, наздоганяючи Піднебесну, демографічна динаміка якої, навпаки, в цей період піде на спад.

У контексті формування нової «монголосфери» у складі дуумвірату Китаю та РФ або квартету з додаванням Ірану та КНДР ключовим силовим вектором стримування формування Глобального євразійського острова (у складі перелічених вище чотирьох країн) для Заходу стає проєкт «Великого Турану» (Туреччина, Азербайджан, країни Центральної Азії).

Індія в цьому протистоянні сухопутних євразійських імперій, квазіімперій і постімперських утворень займає традиційно нейтральне становище.

Утім, її дрейф у той чи інший бік може, відповідно, схилити і терези геополітичного протистояння.

Хто знає, чи не стали участь Індії у БРІКС і показова взаємодія із Китаєм і РФ інструментами виторговування більш лояльних умов розвитку у країн західного мегакластеру?

Колись Китай показовим нападом на радянський острів Даманський продемонстрував Вашингтону, що він не є геополітичною тінню Радянського Союзу і фактор комуністичної ідеології не є клятвою на вічну вірність країнам «соцтабору».

Після тих подій відбулась активація відомого плану Ніксона—Ден Сяопіна, коли синтез Америки та Китаю (Кимерики) допоміг США перемогти у холодній війні, а КНР — модернізуватися.

Звісно, США внаслідок цієї стратегії Кіссінджера виплекали власними руками свого стратегічного супротивника номер один, марно сподіваючись на демократизацію Китаю із середини шляхом формування в його соціальних патернах прошарку середнього класу.

Чи виростить ЄС для Заходу супротивника номер два у вигляді Індії?

Поки ми не бачимо індійських проєктів із геополітичного розширення на інших континентах: в Африці, Латинській Америці.

На відміну від того ж Китаю.

Втім, ситуація мінлива.

Наразі в Індії немає глобального проєкту на кшталт китайської Спільноти єдиної долі людства. Загалом Індія — це геополітично закрита країна. Як певний клаптиковий мікрокосм. Проте в Індії є ідеї, так би мовити, регіонального месіанства, спрямовані в бік таких країн, як Пакистан, Бангладеш, Непал.

Тобто ситуація може кардинально змінитись у міру нарощування індійською економікою економічних м’язів.

Стратегія "двох ліфтів"

Тактика Заходу полягає тут у своєрідній моделі «двох ліфтів». Уявіть собі, що людина стоїть на даху ліфта, і якщо він доїде до верхнього поверху, то розчавить її.

Рух при цьому лише вгору і ліфт їде, поки на його даху стоїть людина.
Тоді залишається тільки одна тактика: почергово перестрибувати з даху одного ліфта на інший, періодично зупиняючи рух нагору.

З одного боку, це погана тактика: колись два ліфти доїдуть до верхнього поверху та розчавлять свого пасажира на даху.

З іншого боку, це єдино можлива стратегія, якщо сам рух не вдається зупинити повністю.

Це тактика виграшу часу та тимчасового збереження життя.

Європейські люксові авто отримали зелене світло в Індії

В нашій історії два ліфти — це Китай та Індія, які стрімко рухаються вгору, а пасажир — західний мегакластер.

До цього часу він їхав на «даху» Китаю, але рух угору Піднебесної набув загрозливих параметрів — бетонна стеля останньої зупинки наближалася з усією невблаганністю.

Залишився лише один резервний варіант — перестрибнути на дах іншого ліфта.

Економічна модель Моді

А що ж сама Індія?

Прем'єр країни Нарендра Моді сформулював нову «тримурті» зростання та розвитку економіки:

• модель зниження податків за прикладом «трампономіки» у США;
• стимулювання експорту з допомогою рецепції китайського досвіду;
• реалізація великих інфраструктурних і макрорегіональних проєктів.

На допомогу Індії має прийти й «тріада довіри», коли бізнес довіряє державі, підприємці — одне одному, а населення — бізнесу.

Усе це значною мірою є аналогом китайської моделі: м’яке монетарне стимулювання, зниження податків, регіональні інфраструктурні проєкти.

Індія вирішила повернутися до класики, коли вищі чиновники цитують місцеву криницю мудрості — збірку «Тірукурал»:
«Роби гроші — немає гострішої зброї, аби подолати гордість твоїх ворогів».

Єдина проблема — це своєрідний когнітивний і смисловий шок.

Країна тільки-но вирішила розпрощатися з «ведичним соціалізмом», застосувавши частково неоліберальний інструментарій у вигляді інфляційного таргетування, масової приватизації та реформи банківського сектора, як уся ця рецептура опинилась у глибокій смисловій кризі внаслідок глобальної фрагментації світової економіки та кризи глобалізму.

Виклики й можливості для України

Україна ще до повномасштабної війни упустила свій шанс укласти свою «матір усіх торговельних угод» — угоду про зону вільної торгівлі з Індією.

Тепер з’являється шанс використати потенціал поєднання цих угод: України з ЄС та ЄС і Індії.

Цей ефект називається «діагональна кумуляція».

Простими словами, в торговельних угодах встановлюється певний рівень локалізації виробництва товарів для того, аби вони підпадали під дію угоди, наприклад, 60%.

Тобто не можна купити товар у Китаї та продати його в ЄС без мит як український.

Має бути досягнуто певного рівня локалізації (ці рівні визначаються торговельною угодою).

Але коли у ЄС є кілька угод, зокрема з Індією та Україною, то рівень локалізації цих країн додається.

Тобто для експорту тих же ліків до ЄС рівень локалізації виробництва сировини в Індії додаватиметься до рівня локалізації виробництва готових ліків в Україні.

А отже, виконати вимоги угоди про локалізацію й індійським компаніям, і українським буде легше.

З іншого боку, Індія стає найбільшим девелоперським проєктом ЄС і США як стримування зростання Китаю, включаючи і проєкт Шляху спецій на противагу китайському Новому шовковому шляху.
Тобто майже всі вільні потоки ліквідності у вигляді інвестицій з ЄС ітимуть в Індію, як колись потоки прямих іноземних інвестицій йшли з США в Китай.

Індія стане і найбільшим технологічним реципієнтом для ЄС.

У цьому плані проєкти відновлення України зіткнуться із суттєвою конкуренцією з боку індійських проєктів розвитку.

На додачу возити в ЄС той паперовий інвестиційний «мотлох», який наші делегації возити в Лугано, Лондон, Берлін і Рим на конференції з відновлення, буде абсолютно безглуздо.

Бо в цих фінансових центрах уже будуть реальні проєкти з Індії на сотні мільярдів доларів.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик