Є така стратегія у шахах: не йти в лобову атаку, а просто змінити правила гри так, щоб противник програв незалежно від своїх ходів. Саме це зараз роблять ЄС і США щодо Угорщини та її залежності від російської нафти і газу.
Поки вся увага прикута до виборів 12 квітня – перших за 16 років, де Орбан і його Фідеc стикаються з найсерйознішим викликом своїй владі – паралельно відбувається щось не менш доленосне. 15 квітня, рівно через три дні після голосування, Єврокомісія подасть юридичну пропозицію про постійну заборону імпорту всієї російської нафти. Момент обраний не випадково: двоє чиновників ЄС підтвердили Reuters, що терміни навмисно підібрані так, щоб нафтове питання не стало визначальним на виборах. Брюссель дав Орбану дограти його партію – і лише потім перевернув дошку.
Що стоїть за цими цифрами? Поки ЄС скоротив частку російської нафти з 27% до 1% від загального імпорту, Угорщина рухалась у протилежному напрямку – збільшивши залежність від російської сирої нафти з 61% до 92%. Фактично Будапешт перетворив тимчасовий виняток із санкцій на бізнес-модель: купувати дешеву нафту з Росії, переробляти її на НПЗ через компанію MOL і продавати за ринковими цінами. Це машина з виробництва надприбутків – лише операційний дохід MOL зріс на 30% порівняно з довоєнним рівнем. При цьому угорці не отримали від цього жодної знижки: пальне в країні у 2025 році було на 18% дорожчим, ніж у сусідній Чехії.
Щоб обійти неминуче вето Угорщини, Брюссель застосує елегантний юридичний прийом. Заборону впровадять через регламент REPowerEU, де достатньо кваліфікованої більшості, а не одностайності. Коли в січні цього року аналогічним чином приймали заборону на газ, 24 країни проголосували «за» і лише дві – проти. Той самий механізм тепер застосують до нафти. Угорщина може оскаржити це в суді – але заборона діятиме і під час судового розгляду. Це вже не блокування, це лише відтермінування.
США грають свою партію. Їхній інтерес тут суто транзакційний: заповнити нішу, яку звільняє Росія. ЄС вже ухвалив покроковий юридично обовʼязковий графік заборони російського газу – повне ембарго на трубопровідний газ набере чинності восени 2027 року. І американський ЗПГ активно займає це місце. Угорщина вже зробила перший крок: у грудні підписала 5-річний контракт з Chevron на поставку 400 млн кубометрів зрідженого газу щорічно. Небагато – лише близько 10% від потреб країни – але сам факт важливий як сигнал. Вашингтон хоче більшого, і після 12 квітня тиск посилиться незалежно від того, хто переможе.
Що це означає для України? По-перше, ліквідацію одного з ключових важелів, через які Москва тримала Орбана привʼязаним до себе. Дешева нафта – це не просто економіка, це механізм політичної лояльності. По-друге, зрив "Дружби" вже відбувається буквально: з 27 січня подача нафти до Угорщини та Словаччини повністю припинена через пошкодження інфраструктури на Заході України, і Зеленський заявив, що ремонтувати нафтопровід немає сенсу, оскільки Росія систематично знищує і трубопровід, і ремонтні бригади. По-третє – і це головне – запланована заборона залишатиметься в силі навіть у разі гіпотетичного завершення війни або помʼякшення санкцій проти Росії. Це вже не санкційний захід, який можна зняти за столом переговорів. Це законодавча реальність.
Важливий нюанс, який часто губиться у цій дискусії: США та ЄС діють з різних мотивів і в різній логіці. Брюссель будує системну архітектуру енергетичної безпеки через право і регламенти. Вашингтон за Трампа – укладає персональні угоди, де за політичну лояльність платять газовими контрактами. Для України це означає необхідність працювати одночасно в двох системах координат, що інколи суперечать одна одній.
Хто б не переміг 12 квітня в Будапешті – простір для "особливих відносин" із Москвою стрімко звужується. І цього разу – не через тиск, а через закон.
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
