Україна у 2025 році перебуває на ключовому етапі своєї боротьби за існування як незалежна держава. Президент Володимир Зеленський чітко наголосив, що реальний мир можливий лише за умови наявності серйозних гарантій безпеки, які б унеможливили повторення російської агресії. У цьому контексті аналіз гарантій безпеки, які Україна може отримати до початку або в процесі мирних переговорів, повинен бути прагматичним і базуватись на міжнародному досвіді, реаліях геополітики та інтересах ключових гравців.

Членство в НАТО - стратегічна мета

НАТО залишається найефективнішою системою колективної безпеки у світі. Прецеденти агресії росії показали, що країни, які входять до Альянсу, перебувають поза прямою військовою загрозою з боку кремля. Для України членство в НАТО є стратегічною метою, що дозволить гарантувати безпеку та стабільність у Європі. Однак поки це довгостроковий проєкт з чисельними перепонами, тому слід розглянути інші механізми.
Одним із ключових елементів гарантій безпеки є можливість розміщення військових контингентів (миротворців) країн НАТО на території України (тут є нюанси з Конституцією України, але, думаю, політична воля на їх розв’язання знайтись може). Такий крок має на меті стримати агресію росії, адже напад на ці контингенти означатиме ескалацію конфлікту з Альянсом. Присутність військових контингентів НАТО на українській території створить додатковий барʼєр для агресії, оскільки росія розуміє, що напад на ці обʼєкти призведе до колективної відповіді за статтею 5 Північноатлантичного договору.

Але резонним тут постає питання: чому країни НАТО можуть піти на це? Європейські країни НАТО усвідомлюють, що безпека України тісно пов’язана із безпекою всього регіону. Захист України означає захист східного флангу НАТО. Україна, маючи досвід ведення сучасної війни, може стати полігоном для вдосконалення військових практик країн НАТО. Також розгортання військових Альянсу на території України підкреслить відданість НАТО принципам демократії, суверенітету і територіальної цілісності, але це більше про лірику вже.

росія може піти на ескалацію 

Розглядаючи це питання варто пам’ятати й про виклики та ризики для НАТО. москва категорично проти будь-якої військової присутності НАТО в Україні. росія може використати це як привід для масштабної ескалації, включаючи збільшення інтенсивності атак або введення нових гібридних заходів. Не всі країни-члени Альянсу готові до радикального посилення протистояння з росією. Наприклад, Угорщина та деякі інші держави можуть виступити проти розгортання військових контингентів в Україні, посилаючись на загрозу ескалації. Утримання військових потребує значних ресурсів, що може викликати заперечення з боку окремих членів Альянсу, які вже надають Україні значну економічну та військову допомогу.

Реакція росії теж буде доволі очікуваною. Вона посилить пропаганду, зображуючи НАТО як агресора, що "загрожує" її безпеці. москва може посилити військові дії в Україні, намагаючись перешкодити розміщенню військових НАТО. Також росія може активізувати кіберзагрози, економічний шантаж, використання проксі-сил у сусідніх регіонах.

Тож такий варіант для України був би бажаним, але готовності Альянсу йти на такий крок немає, і перспективи особливо поки не проглядаються.
Поряд з цим для завершення війни Україна потребує юридично закріплених гарантій безпеки. Такі гарантії повинні включати:

• Автоматичні санкційні механізми. У разі будь-якої агресії проти України, санкції мають вводитися автоматично, без необхідності додаткових консультацій між союзниками.
• Військова підтримка. Укладення договорів з провідними країнами НАТО (США, Великобританією, Францією, Німеччиною), які передбачатимуть негайну військову реакцію у разі нового вторгнення.

Гарантії безпеки мають включати забезпечення високого рівня обороноздатності України. Це потребує:

1. Регулярних постачань озброєння. Україні потрібні сучасні системи ППО, артилерійські комплекси, засоби розвідки та далекобійна зброя.
2. Розвитку власного ОПК. Україна має розвивати свій оборонно-промисловий комплекс, щоб забезпечити незалежність від іноземних постачань.

Ці гарантії є більш ймовірними, хоча потребують вкрай складної роботи та дипломатичних маневрів, а також наявності політичної волі у партнерів та високої внутрішньої готовності України.

Розміщення військових контингентів НАТО в Україні є амбітним, але ризикованим кроком, який має значний стримувальний потенціал для росії. Проте доцільність такого рішення залежатиме від готовності країн-членів Альянсу йти на ескалацію з москвою та переконливості України як стратегічного партнера. Паралельно Україна повинна зосередитись на зміцненні власної обороноздатності та впровадженні ефективних санкційних і військових механізмів, які гарантують її безпеку безвідносно до вступу в НАТО та потенційного розміщення контингентів країн-членів Альянсу на її території.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”