У контексті використання Big Data для політичних маніпуляцій варто окремо розглянути приклад російської федерації. У цій країні створюється масштабна система моніторингу, збору та аналізу великих масивів інформації про громадян, що фактично перетворює їх на об’єкт постійного нагляду з боку держави.

росія не лише вдосконалює методи контролю над власним населенням, але й використовує отримані дані для впливу на зовнішньополітичну арену. Цей кейс добре ілюструє те, як центри обробки даних і сучасні технології можуть слугувати інструментом для перетворення країни на "цифрову тюрму".

Тотальне збирання даних: роль державних і напівдержавних структур

1. Законодавча база для масового стеження. В росії прийнято низку законів, які фактично узаконюють масштабний збір даних про громадян. Наприклад, "пакет Ярової" (2016) зобов’язує операторів зв’язку зберігати великі обсяги інформації про користувачів (дзвінки, SMS, інтернет-трафік) та надавати доступ до цих даних російським спецслужбам без рішення суду.
2. Roskomnadzor. Державне відомство, яке офіційно займається "наглядом у сфері зв’язку, інформаційних технологій і масових комунікацій". Насправді ж воно виконує роль цензора і технічного оператора інструментів блокування небажаних сайтів, соціальних мереж, месенджерів. Roskomnadzor здійснює контроль над тим, що бачать і читають росіяни онлайн, а також веде реєстри заборонених ресурсів.
3. Державні та напівдержавні компанії-гіганти. Такі компанії як"Сбер", "Яндекс", "Ростелеком" та інші структури тісно співпрацюють із владою та отримують значне фінансування на розвиток власних дата-центрів. Дані мільйонів користувачів (покупки, переміщення, фінансові операції, історія пошуку) можуть потрапляти до єдиних сховищ, де аналізуються відповідними державними органами.

Технологічні платформи та центри обробки даних

1. Розгалужена мережа дата-центрів. У росії активно будуються та модернізуються великі центри обробки даних, оснащені власними канали зв’язку й енергетичною інфраструктурою. Вони зберігають інформацію про мільйони громадян: від фото та відео в соцмережах до біометричних даних (голос, відбитки пальців, зображення обличчя).
2. Інтеграція з "біометричними системами". Російська влада розгортає масштабний проєкт збору біометрії громадян під егідою державних банків і сервісів. Хоча це презентується як зручний спосіб авторизації в додатках або отримання державних послуг, насправді такий підхід дозволяє створювати бази облич і голосів, які легко можуть бути використані для ідентифікації та стеження за будь-якою людиною.
3. Впровадження технологій розпізнавання обличчя у публічних місцях. У великих містах росії (насамперед Москві та Санкт-Петербурзі) встановлено сотні тисяч камер відеоспостереження з функцією розпізнавання обличчя. Це офіційно називають "Системою безпеки", але практика показує, що її використовують для відстеження неугодних осіб (опозиціонерів, активістів, журналістів). Дані з цих камер передаються в об’єднані дата-центри, де зіставляються з біометричними базами.

Політичне використання та цензура

1. Маніпуляція громадською думкою. Знання про інтереси та звички громадян дає змогу державним органам або наближеним до влади структурам створювати контент, здатний формувати чи змінювати настрої в суспільстві. Це може бути спрямовано на підтримку офіційного курсу Кремля чи дискредитацію опозиційних політиків.
2. Блокування небажаних інформаційних ресурсів. Система "чорних списків" сайтів і соцмереж, якою керує Roskomnadzor, не просто "зачищає" інформаційний простір, а й збирає дані про користувачів, які намагаються обійти блокування через VPN чи proxy. Згодом це може призвести до профайлінгу громадян, які виявляють незгоду з офіційною позицією.
3. Покарання за "неправильну" активність онлайн. Існують численні кейси, коли людей заарештовували чи штрафували за пости, репости або коментарі в соцмережах. Оскільки вся комунікація відслідковується, виявити "порушників" не складає труднощів. По суті, кожна висловлена думка проти режиму стає тригером для репресивного апарату.

Система СОРМ і спецслужби

1. СОРМ (Система оперативно-розшукових заходів). Це комплекс технічних засобів, який встановлюють усі оператори зв’язку та інтернет-провайдери в росії. Він дає можливість ФСБ та іншим спецслужбам проводити моніторинг дзвінків, електронної переписки, інтернет-активності без судової санкції та фактично в реальному часі.
2. Співпраця з приватними компаніями. ФСБ дедалі частіше вимагає від розробників і власників популярних сервісів на кшталт Telegram, "ВКонтакте", "Одноклассники" надати ключі шифрування або доступ до листування. Це робиться під приводом "боротьби з тероризмом" чи "захисту державної безпеки".
3. Кібернапади на опонентів. Крім внутрішнього контролю, російські спецслужби та "пов’язані з державою" хакерські групи використовують здобуті персональні дані й для зовнішньої діяльності – від атак на державні інститути інших країн до втручання у вибори.

Соціальний рейтинг чи "цифровий ГУЛАГ"?

1. Натхнення Китаєм. Часто аналітики порівнюють російський підхід із китайською системою “соціального кредиту”, де кожен громадянин отримує певні бали за "правильну" поведінку та втрачає їх за "порушення". Хоча в росії ця система не така формалізована, механізм блокування банківських рахунків, заборони на виїзд за кордон або обмеження в доступі до державних послуг для "неугодних" вже частково нагадує цифровий аналог "репресивного апарату".
2. Деформований цифровий простір. Постійний контроль і самоцензура призводять до того, що частина населення відмовляється від критичних висловлювань в інтернеті, у соцмережах. Поступово створюється "цифрова тюрма", де кожен крок може відстежуватись, а люди самі починають обмежувати себе.
3. Колективна відповідальність. Існують випадки, коли дії однієї особи (наприклад, публікація "небезпечних" матеріалів) можуть спричинити проблеми не лише для неї, а й для оточення (близьких, колег). Це ще більше посилює атмосферу недовіри та страху, фактично перетворюючи суспільство на сукупність індивідуальних "цифрових камер".

Висновки з російського кейсу

• Приклад інструменту для авторитарного контролю. росія демонструє, як технології збирання й аналізу Big Data можуть перетворитися на потужний репресивний апарат. Формально вони пропонуються як інновації для зручності громадян чи посилення безпеки, проте фактично стають ключем до обмеження політичних і громадянських свобод.
• Політична зброя та експорт дестабілізації. Маючи колосальні масиви даних, російські спецслужби та пов’язані з ними хакерські групи застосовують ці ресурси і за межами рф, здійснюючи кібератаки, інформаційні кампанії та втручання у вибори в інших країнах.
• Попередження для інших держав. Досвід росії показує, що недостатнє регулювання сфери Big Data й надмірні повноваження держави у зборі персональних відомостей швидко можуть призвести до створення "цифрового авторитаризму". Особливо це стосується країн зі слабкими демократичними інститутами, де правосуддя не може ефективно захистити права й свободи громадян.
• Роль міжнародної спільноти. Низка західних урядів і організацій закликають до суворішого регулювання технологій розпізнавання облич та збору біометрії, щоби запобігти масовому стеженню. Проте у випадку росії ці заходи майже не мають впливу, оскільки держава відкрито ігнорує міжнародні норми та відмовляється від співпраці в питаннях прав людини.

Отже, "цифрова тюрма" в Росії є наочним свідченням того, що неконтрольоване розширення державних повноважень у галузі Big Data здатне перетворити інновації з інструменту розвитку на машину репресій і стримування будь-якого інакодумства. Цей кейс має бути застереженням для інших країн про те, як крок за кроком, під виглядом "зручності" та "захисту" населення, можна встановити повний контроль над суспільством.

Богдан Попов, експерт АЦ "Обʼєднана Україна"