Протягом останнього місяця багато хто писав про те, як чеченці виграли першу війну і потім отримали Кадирова. Зараз, багато хто напише те саме про Грузію. Але давайте спробуємо проаналізувати, що пішло не так.

Почати потрібно з того, що будь-які вибори, революції і взагалі суспільні зміни відбуваються за наявності шести факторів: лідера, ідеї (ідеології), структур, грошей, часу та міжнародної підтримки (не підтримки). Про це я докладно писав в своїх книгах «Політики не брешуть» та «Як зруйнувати русскій мір» (лінки я кину в коменти). Так от, коли ми щось аналізуємо, почати потрібно з комплексного розгляду всіх цих питань.

Я не буду зупинятися на Чечні, бо текст буде надто великим і сконцентруюся виключно на Грузії. Так от, почнемо з лідера. На жаль, для прозахідної Грузії головну негативну роль зіграв не стільки Іванішвілі, скільки Саакашвілі. Чому? Він програв вибори з кількох причин, але головна, як на мене - його стало забагато і він втомив суспільство. Втома взагалі базовий фактор в житті, а на виборах і при прийнятті найнесподіваніших рішень - він незамінний. До цього додалися обіцянки кращого життя, страх повторення війни. Окремо треба виділити такий фактор, як відсутність новизни: ну звикли люди за вісім років жити з електрикою і вважали, що поліція і після Саакашвілі не буде брати хабарі (і не помилилися, між іншим). Одним словом, проґрав через багато факторів. А далі Саакашвілі зробив колосальну помилку: він не просто приіхав в Україну, він став громадянином України і навіть очолив один із регіонів України. Простіше кажучи, він перестав бути грузином. А далі він дав тисячу приводів для того, щоб в очах грузинів його перетворили на символ деструктивності. Ну а його повернення в Грузію, просто зламала гру опозиції на попередніх виборах. Іншого сильного лідера опозиція не змогла створити. Точніше, всі вони знаходилися в деструктивній тіні Міхо.

Ідея у опозиції також виявилася не найкраща . Євроінтеграція програє грошам завжди, якщо немає консолідації еліт щодо незмінності курсу держави. Народу дали альтернативу: невеликі, але регулярні подачки плюс обіцянку, що не буде війни. Опозиція у відповідь пропонувала світле майбутнє, забувши, що люди люблять, щоб їх купували. В усіх невизначених ситуаціях люди, в своїй масі, вибирають гроші і стабільність (про це також я докладно писав в книзі «Політики не брешуть»). Не взяти гроші (зробити гроші вторинними) може тільки нова велика ідея, яка, крім всього іншого передбачає гроші, хоч і в майбутньому. На одних із виборів, Іванішвілі, розуміючи, що програЄ, пішов на безпрецедентний крок: погасив кредити. Ніяка європейська ідея сама по собі не перебʼє цю історію. А останні вибори крім грошей мали ще одну надвагому ідею: іванішвілі запропонував свій декрет про мир. І підкріпив його дуже соціальним бюджетом: всі кошти від напливу росіян перенаправилися на соціалку. Ви спитаєте: «як можна голосувати за проросійську партію?». Точно так само, як в 2012 році центральна Україна проголосувала за регіоналів. Оруел це назвав двомисленням і воно є у всіх народів світу. Йому може протистояти тільки сильна еліта. Народ сам по собі - майже ніколи.

Структура передбачає не лише партійний людський ресурс, але й ресурс силовий. А силовий ресурс це не лише силовики, але й ті, хто готовий протистояти силовикам. Протестний потенціал опозиції тримався більше 10 років. І це, справді, багато. Чи він вичерпаний? Ні. Чи може в перспективі ситуація повернутися в іншу сторону? Так.
Про час і гроші я не буду тут писати, бо опозиція мала і гроші і час і спробувала правильно ними розпоряджатися. Але перші два пункти перекреслили все.

Щодо міжнародної підтримки, то Саакашвілі її втрату веде від того моменту, як він заявив, що хоче відмовитися від МВФ. Я особисто чув, як він свою поразку напряму повʼязував із цією заявою. Не буду зараз вдаватися в подробиці, але напевно, Грузія, попри весь свій географічний потенціал не цікава жодному із західних гравців. На відміну від Молдови та України Грузія Заходу не цікава навіть географічно. Саакашвілі продав США роль відносно дорогої вітрини. Іванішвілі грав з Заходом в гру «дайте гроші», а грузинська опозиція, як на мене, з обʼєктивних причин просто не могла при таких розкладах продати європейцям європейську Грузію.

Це коротко про Грузію. Але всі ці речі потрібні для того, щоб ми не просто не займалися голослівними стенаннями: як же так вийшло. А ще: подивилися трохи інакше на себе.

Вадим Денисенко, політолог, директор Українського інституту майбутнього