Повномасштабна війна росії проти України дотиснула до абсолюту ту фантомність, в якій перебуває світ декілька останніх десятків років. Після смерті Радянського союзу та відспівування Ялтинсько-Постдамської системи міжнародних відносин основні актори робили вигляд, що народжені в результаті ІІ світової війни моделі продовжують успішно функціонувати.

Перехідний період до чогось нового відверто затягнувся. У цей відрізок часу країни обирали і обирають зараз свій новий шлях.

Форма, яка позбавлена змісту

В європейській частині світу з однієї сторони ми побачили свідомий рух багатьох країн на шляху до членства в ЄС і НАТО, добровільну відмову від ядерної зброї, як це зробила Україна в 1994-му. Між тим, були й болісні сторінки, як військова турбулентність на Балканах, війни в Грузії, азербайджанському Карабасі, формування заморожених конфліктів на прикладі невизнаної Придністровської Молдавської Республіки та інше.

Без сумніву, серйозні виклики були і перед нашою державою вже з початків Незалежності. Згадати хоча б російську рукотворну кризу довкола Криму ще в середині 1990-х або Тузлу 2003 року. Навіть якщо відмежуватись від нинішньої війни, ми не маємо жодного прецеденту, де світова архітектура безпеки зіграла ключову конструктивну роль для завершення конфліктів. Фактично ми маємо форму, що позбавлена змісту.

Рада безпеки ООН перетворилась на стендап-шоу, Північноатлантичний альянс загруз у бюрократичній тяганині, за якою приховується концептуальні нестиковки між країнами-членами. Нові безпекові утворення по типу ОДКБ жорстко критикуються своїми ж учасниками, як от Вірменією, за катастрофічну бездіяльність та неефективність.

Нова матриця безпеки

Нині ми маємо різні трактування масштабності російської агресії проти України. Між тим все ж присутня загальна констатація, що це найбільша війна у Європі з часів сорокових років ХХ сторіччя. Також можна виокремити спільну думку, що конфлікт має світове значення. Саме в умовах нинішньої війни ми можемо зафіксувати начерки того, якою може бути світова матриця безпеки в найближчому майбутньому.

По-перше, це курс на переозброєння та посилення армій на національному рівні для міцної оборони на початковому етапі. Держави усвідомлюють, що поки у міждержавних відносинах триватимуть консультації, умовний ворог матиме критичний шанс для захоплення стратегічно цінних територій.

По-друге, збільшення кількості двосторонніх договорів про безпеку між державами на основі загальної рамкової моделі. Нещодавня декларація країни G7 про підтримку України, до якої приєднались вже додатково 10 країн, дає чіткий алгоритм дій подібного шляху.

По-третє, поява свіжих та адаптація старих форматів до нових викликів. Наявним прикладом є те, що ad hoc формат "Рамштайну" став набагато ефективнішим за НАТО саме як організацію. Хоча не можна відкидати гібридність подібних рішень для досягнення спільної мети, але там, де наявний інструмент не виконує поставлене завдання, створюється новий.

Також у зв’язку із загальною регіоналізацією на світовому рівні, що прийшла на заміну глобалізації, є необхідність появи малих безпекових союзів для прийняття швидких рішень. Можна згадати чутки щодо подібних ідей довкола України, Великобританії, Польщі, країн Балтії тощо.

По-четверте, на глобальному рівні спільний майданчик буде необхідний навіть за умов побудови дво- чи багатополярного світу. Радбез ООН або чекає фундаментальна ревізія, або остаточне забуття і перехід в історичні підручники. Окрім вигнання росії як держави-агресора і такої, що незаконно займає місце СРСР, має відбутися перерозподіл балансу сил всередині Ради. Зокрема, мова йде про відхід від практики постійних членів Радбезу, збільшення ролі глобального Півдня.

Якщо ж не прийти до спільного знаменника, ООН загалом чекатиме доля Ліги націй. Що ж прийде на заміну? В минулому році Україна запропонувала створення асоціації U24 для блискавичної реакції на безпекові виклики. Це проривна концепція, що має перспективу за умови підтримки основних акторів.

Мир у майбутньому

Україна завдяки своїй безпрецедентній ролі в захисті цивілізованого світу, відбиттю варварства та реваншизму може зіграти роль, аналогічну після Другої світової, коли виступила засновницею ООН. Після завершення нинішньої війни ми можемо стати центроутворюючою ланкою нової вісі у Європі, яка відкине архаїчне бачення часів Холодної війни і працюватиме над забезпеченням загального миру.

Нова архітектура безпеки має стояти на трьох китах – силі збройних сил, верховенства міжнародного права і цінностей, а також тотальної нетерпимості до несправедливості.

Ігор Чаленко, голова Центру аналізу та стратегій