Буквально наступного дня після падіння режиму Башара Асада в Сирії відбулася реінкарнація проєкту газопроводу з Катару до Європи. Він має пройти за маршрутом: Катар – Саудівська Аравія – Йорданія – Сирія – Туреччина – Болгарія. Символічно, що 31 грудня завершується договір на транзит російського газу українською ГТС. Збіг?
Але тут є і глибша символіка. Один з результатів війни в Україні – це припинення транзиту російського газу до Європи та утилізація у майбутньому основної частини нашої ГТС. А один із результатів війни в Сирії – це початок транзиту катарського газу та створення нової сирійської ГТС. Діаметрально протилежні результати, причому такі, що збіглися в часі.
Про новий газовий проєкт у Сирії пише турецька агенція Anadolu. Катар є найбільшим експортером газу у світі та поділяє з Іраном право на освоєння одного з найперспективніших світових родовищ – Парс Північний та Парс Південний у Перській затоці.
Але наразі Катар експортує скраплений природний газ, володіючи відповідним флотом газовозів і орієнтується на азійський ринок, попутно освоюючи і європейський після відходу Газпрому. Але проєкт нового газопроводу – це перспектива заняття ніші з експорту трубного газу до Європи та посилення частки європейського ринку у структурі катарського експорту. Маючи в активі проєкт газопроводу, Катар може істотно наростити газовидобуток. До речі, саме відмова Асада від будівництва газопроводу і стала причиною повстання проти нього опозиції (принаймні є така версія, її озвучував один із Кеннеді). І саме падіння Асада знову дало старт цьому проєкту.
Ось як про це пишуть турецькі аналітики: "Газопровід Катар-Туреччина знову опинився на порядку денному після повалення режиму Асада в Сирії".
Дослідниця Фонду SETA Бушра Зейнеп Оздемір: "Після встановлення стабільного режиму у Сирії можна сказати, що проєкт не зустріне жодних політичних перешкод у регіоні, якщо нинішня кон'юнктура збережеться. Газопровід Катар-Туреччина, який було відкладено у 2009 році, після повалення 61-річного режиму Асадів у Сирії знову вийшов на перший план".
Експерти наголосили на важливості таких питань, як регіональна безпека, інвестиційний клімат і стабільність, а також торкнулися мінливої енергетичної динаміки.
Дослідниця Фонду SETA Бушра Зейнеп Оздемір заявила, що Катар є дуже важливою країною з погляду на родовища природного газу і має третину за величиною запасів природного газу у світі (близько 25 трильйонів кубічних метрів) після росії та Ірану.
Оздемір підкреслила, що катарський проєкт Dolphin Gas, введений в експлуатацію у 2004 році, є єдиним трубопроводом, яким країна експортує газ, і додала, що загальна протяжність цієї лінії становить 370 кілометрів.
"Однак географічне положення країни має дуже тендітну структуру", - зазначила вона.
Проєкт газопроводу Катар-Туреччина, який раніше стояв на порядку денному у 2009 році й мав пройти через Саудівську Аравію, Йорданію та Сирію, було відкладено через протидію режиму Асада. Хоча обсяг попиту є значним після того, як ЄС перестане використовувати вугілля.
Оздемір зазначила, що будівництво дуже довгої лінії з Катару до Туреччини робить проєкт дорогим і заявила, що ціни на природний газ на міжнародних ринках також мають вирішальне значення на даному етапі.
Щодо самих цін, то за її словами, вони мають бути на рівні, що підходять для реалізації такої дорогої лінії, інакше забезпечити фінансування буде неможливо.
Оздемір також згадала, що довгострокова гарантія закупівель є обов'язковою для реалізації проєкту.
Найбільше імпортує природний газ Туреччина
А тим часом Туреччина є одним із найбільших ринків природного газу в регіоні та країною, яка імпортує найбільше природного газу після Німеччини". Однак ця країна також має довгострокові газові контракти з росією, Іраном та Азербайджаном.
Очікується, що трубопроводом такої довжини перекачуватиметься велика кількість блакитного палива.
Від себе зазначу, що Туреччина стає газовим хабом як для власного індустріального розвитку, так і для транзиту газу до ЄС. Останній показник безпосередньо залежить від динаміки досягнення ЄС вуглецевої нейтральності.
Поки що попит на газ у Європі забезпечуватиметься за рахунок переведення теплових ТЕС з вугілля на газ, переважно у Центральній Європі та на Балканах.
Для реалізації транзитних проєктів та отримання факторної конкурентної переваги у розвитку власного індустріального потенціалу Туреччині потрібно забезпечити модель, за якої її внутрішні ціни на газ будуть низькими, а в ЄС, навпаки, високими.
Статус газового хабу це дозволяє.
Отже, турецька промисловість, на відміну від німецької, динамічно розвиватиметься, а логістична та транзитна газова рента – наповнюватиме турецький бюджет.
Результат Туреччини здивував - у боротьбі за статус ключового європейського газового хаба вона обійшла і Україну, і Польщу, і Білорусь, які мали яскраво виражені географічні переваги в порівнянні з Анкарою.
Феноменальний геополітичний успіх Туреччини, яка стає країною-хабом та країною-мостом між Європою та Азією.
Багато разів писав і зараз повторю: Туреччина – це умовно Україна, у якої "все вийшло".
А все тому, що Туреччина розуміла: географія – це доля, а не прокляття та скасування географії завжди погано закінчується. Вигоди "стратегія скасування" точно не приносить.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
