4 вересня у місті сочі відбулася довгоочікувана зустріч президентів росії та Туреччини, яка значною мірою була присвячена відновленню так званої "зернової угоди". Після переговорів з Реджепом Таїпом Ердоганом путін заявив, що Москва не готова одразу повертатися до Чорноморської зернової ініціативи (яку, до речі, сама ж і зірвала у липні), а чекає на виконання "всіх зафіксованих раніше домовленостей" (зокрема, зняття санкцій ЄС і США з тих російських підприємств, які ведуть торгівлю продовольством і добривами, а також повернення "Россельхозбанку" до системи SWIFT).

У свою чергу Ердоган обмежився лише словами про те, що Туреччина "вірить у те, що скоро буде знайдене рішення, яке відповідає очікуванням". На цьому, здавалося, можна було б ставити хрест на перспективах "зернової угоди", однак є два нюанси, які роблять наслідки візиту турецького президента до росії не настільки однозначними.

Диявол у деталях

Попри картинку, яку багато спостерігачів охарактеризували як "провал" або "кінець" угоди, не слід забувати, що ґрунтується вона передусім на заявах бункерного фюрера. Адже він, на відміну від Ердогана, досить розлого прокоментував перспективи Чорноморської зернової ініціативи, очікувано вдавшись до чергових маніпуляцій.

По-перше, про те, що "припинення реалізації угоди не позначилося на глобальних продовольчих ринках" та "фізичної нестачі продовольства немає" (хоча відносно нещодавно лідери африканських країн особисто вимагали від нього саме відновлення "зернового коридору").

По-друге, що саме Захід порушив умови угоди та змусив росію її розірвати (тут все стабільно з огляду на фобії та "ідеологічні" переконання путіна). Але водночас він зазначив, що "росія буде готова реанімувати зернову угоду і зробить це відразу, щойно буде виконано всі зафіксовані домовленості".

Тобто, перший нюанс полягає у тому, що путін продовжує банально шантажувати світ, підвищуючи ставки та шукаючи оптимального для себе вирішення ситуації – причому навіть не стільки з економічної, скільки інформаційної точки зору. Йому конче потрібна хоч якась "перемога". І такою перемогою може стати відновлення "зернової угоди", але на "умовах" росії. Принаймні, на внутрішнього споживача це подіє і для російської влади цього достатньо.

Другий нюанс полягає у тому, що, за деякою інформацією, на закритій зустрічі з Ердоганом путін озвучив нову "пакетну" пропозицію щодо відновлення "зернової угоди", яка певною мірою відрізнялась від попередньої. Нагадаємо, що ООН пропонувала підключити європейську дочірню компанію російського "Россельхозбанку" до системи SWIFT та звільнити заморожені активи російських компаній, які займаються виробництвом добрив у Європі.

Росіяни, судячи з усього, вирішили максимально підняти ставки і озвучили додаткові вимоги. Саме цим можна пояснити стриманість Ердогана у коментарях, адже немає сенсу коментувати те, що потрібно буде як мінімум обговорити з США, Британією, ЄС та Україною. Чим, скоріш за все, президент Туреччини і буде займатися у найближчий час.

Очікування нового раунду

Отже, скоріш за все, ситуація буде розвиватися наступним чином: Ердоган озвучить нові меседжі путіна партнерам, після чого продовжаться торги. Це класична схема, яка вже не одноразово використовувалася у перемовинах з росією. Ключових питань наразі два.

Перше: що нового хоче путін у контексті відновлення "зернової угоди". Гадати немає сенсу, бо все він все одно не отримає. Бо саме так відбуваються торги. Піднімаєш ставки, а потім потроху опускаєш до прийнятного рівня. Щоправда, тут є неприємна новина для нас. Судячи з усього, бункерний фюрер хоче щось таке, що безпосередньо пов’язано з Україною та експортом продовольства. Саме цим можна спробувати пояснити фразу Ердогана, яку він сказав під час спілкування з путіним: "Україні, звичайно, потрібно пом’якшити свій підхід". Про що конкретно йде мова, поки сказати складно. Але це явно щось таке, що має для нас принципове значення.

І з цього випливає друге питання: де межа компромісу? На що готові піти Україна та наші партнери, щоб відновити угоду? І ось тут погана новина вже для путіна: по принциповим питанням у нас немає розбіжностей, більше того, всі чудово розуміють, що дії росіян є звичайним шантажем.

Тому головне завдання – вислухати Ердогана, а потім максимально швидко та чітко визначити єдину позицію щодо межі компромісу. Публічно її озвучити – і одночасно презентувати альтернативні сценарії, які негайно будуть реалізовані, якщо росія не повернеться в "зернову угоду". Звичайно, що в цих сценаріях росії вже не буде. Але будуть країни ЄС та НАТО, а також Африка та Китай, які дуже уважно спостерігають за ходом подій. У такому випадку путін залишиться ні з чим, тож змушений буде піти на поступки. Головне – дотиснути ситуацію, не піддаючись на його шантаж. Час та можливості для цього поки що є.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку