Наразі сформулювалася глобальна проблема в геополітиці, і вона полягає в тому, що у Європі та у США є різне ставлення до російської федерації та Китаю, тому що вони знаходяться в зв'язці. Наприклад, для Європи росія є беззаперечно екзистенціальним викликом та небезпекой, а Китай є партнером. Для Сполучених Штатів Америки все навпаки, Китай є безпосередньою з великою ймовірністю військовою загрозою, а росія - можливий союзник в протидії проти КНР.

Відповідно це тягне за собою багато наслідків. Американці не дуже хочуть розпаду рф, їхня ціль мати контрольовану територію з можливістю потім  переформатувати росію під себе. Небезпідставно США сподіваються, що після зміни путіна, російська еліта все ж таки “повернеться” на Захід. Тому що їм вигідніше мати справу саме з Заходом.

Я не думаю, що путін не готовий домовлятися. Якраз поведінка путіна під час рейду пригожина показала, що він готовий капіталювати, пішовши на перемовини з якоюсь купкою бандитів. Це було яскраво всім продемонстровано, в тому числі і амереканцям, відповідно на Заході роблять висновки, що в принципі путін готовий йти на перемовини.

Чи ров'яже ця війна руки іншим диктаторам?

Існує думка, що війна, яку розв'язав путін, є каталізатором для інших недодиктаторів і показує їм, що творячи такі жахіття, їм за це нічого не буде.

Але ця проблема більшою мірою, як не дивно, стосується Європи, тому що в Європі все ж таки діють Гельсінські угоди від 1975 року, які встановили непорушність кордонів в Європі. Їх, до речі, підписували в тому числі і Радянський Союз, відповідно і росія, тому існує велика небезпека, що будь-які прецеденти загарбницької війни можуть потягнути за собою ланцюгову реакцію по всій Європі.

Цілком можливі з'ясування хто що отримав після Другої світової війни, та хто в якому складі знаходиться. Не варто забувати, що в Європі сотні років йшли війни і різні країни володіли різними територіями. Можуть виникнути багато претензій, навіть до розгортання військового конфлікту в Європі.

Яскравий приклад та сама Угорщина, яка є звісно реваншистською країною. Вона хоче отримати сатісфакцію за Тріанонський договір 1920 року, коли вони втратили дві третини власної території, точніше території королівства Угорщина. А наразі це частини територій Хорватії, Сербії, Румунії, Словаччини і сучасної України. 

Ще може виникнути напруга стосовно того, кому належить Данциг - це сучасний Гданськ Польщі. Колись це була німецька територія, яка була віддана Польщі, тому що вона стала однією з причин в війні проти Польщі. В ті часи Данциг був таким анклавом, до якого Німеччина хотіла отримати доступ.

Багато чого в наших руках

Звичайно, що війна в Україні породжує наслідки і в інших куточках світу. В першу чергу йдеться про Тайвань. Якби росії вдалося здійснити те, що вона планували, то звичайно це би наблизило війну за Тайвань та посилило загарбницькі настрої в Китаї, який теж є реваншистською країною. КНР добре пам'ятає про XIX століття та приниження від британської та французької імперії, які вели проти нього так звані опіумні війни. До речі, російська імперія тоді навіть захопила Пекін, і забрала у них Далекий Схід.

Ця війна матиме долекосяжні наслідки. Тому прецедент в Україні не повинен використовуватися іншими країнами. Але ми повинні розуміти: багато чого залежить від позиції Вашингтона та Європи, як вони будуть надалі інтерпретувати події. Не треба виключати, що в якийсь момент вони можуть сказати: "Заморожуйте конфлікт, або давайте будемо щось вирішувати".

Тому, щоб уникнути цього питання, Україна повинна брати безпеку в свої руки. Треба будувати власне ВПК, в першу чергу для незалежності від наших партнерів, у яких звісно є власне бачення, як повинна йти війна в Україні. Треба виготовляти зброю та гамселити російську федерацію, переносити війну на її територію, і тоді значення росії для тих же США та Китаю буде знижено. Багато чого в наших руках.

Тарас Загородній, керуючий партнер “Національної антикризової групи”