Спостерігаючи за візитом президента Зеленського до Польщі, я згадував, як кількома днями раніше один з дідів, які зараз очолюють московитів, на прізвище Патрушев розмірковував про бажання Польщі "захопити частину України".
Це не нова тема. З такою ідіотичною концепцією вони носяться від початку вторгнення власних військ на терени України. Дуже вони про таке мріяли, аби інші сусіди України разом з ними стали злочинцями, взявши участь у знищенні суверенної держави. Вони про це і досі мріють, намагаючись "матеріалізувати" думки у власних виступах.
Вони не спроможні зрозуміти, що більше ніхто так у ХХІ ст. у Європі не мислить, і намагання щось завоювати — це індикатор дурості і слабкості, а не "величі".
За час після вторгнення Зеленський здійснив невелику кількість закордонних візитів, і всі вони були знакові. І у Вашингтон, і у Брюссель, і у Лондон. Тепер на черзі Варшава — стратегічний партнер України серед держав-членів НАТО. І цей візит знаменує кристалізацію, оформлення цього партнерства. Не випадково було підписано низку документів щодо партнерства в оборонній сфері.
Рік тому, у час найтяжчих випробувань для новітньої української державності, Польща надавала допомогу для України, яка була надважливою. Але треба розуміти, що це повністю відповідало інтересам самої Польщі.
Україна завдяки співпраці:
1) одержала захищений тил, місце ремонту техніки, логістичний центр, базу підготовки армії;
2) безпечне місце для біженців;
3) шлях для підтримання економічних відносин зі світом.
Але і Польща одержала чимало від співпраці з Україною. Частина відповідних результатів буде відчуватися згодом. Наприклад, у вигляді прямої військової присутності США у Польщі, або перезавантаження польської оборонної промисловості. Чималі репутаційні вигоди — це теж важливо.
Саме так стверджують своє значення у ХХІ сторіччі нормальні держави. У той час як архаїчні шизофреніки все руйнують, втрачають і намагаються вхопитися за минуле, якого вже немає і ніколи не буде.
Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
