17 липня росія припинила участь в Зерновій угоді (Чорноморській зерновій ініціативі). Це не стало сенсацією. Ще з листопада минулого року Кремль погрожував припинити участь рф в цій угоді. З весни 2023 року росіяни скоротили термін продовження Угоди. З кінця червня 2023 року російська сторона почала блокувати проходження кораблів, які йшли за зерном в українські порти.

Відразу після припинення участі рф в Зерновій угоді путін висунув свої вимоги в ультимативній формі: негайне підключення російських банків, які обслуговують постачання зерна і добрив, до міжнародній банківській системі розрахунків SWIFT; виведення з-під санкцій поставок російського зерна, добрив на світові ринки, а також відновлення поставок до росії запчастин та комплектуючих для сільгосптехніки та галузі виробництва добрив; вирішення всіх питань страхування російських судів та експортних поставок рф; відновлення всієї логістики продовольчих поставок з рф; забезпечення безперешкодного постачання добрив із росії та сировини для їх виробництва.

Одночасно з цим ультиматумом почались масовані атаки ракетами і безпілотниками на портову і зернову  інфраструктуру України і альтернативні шляхи експорту українського зерна через сусідні країни.

Традиційна тактика путіна – шантаж, силовий тиск і ультиматуми

В даному випадку мета Кремля не тільки в демонстрації сили, а й в тому, щоб нав’язати світовій спільноті свої правила зернової угоди і суттєво послабити санкційний тиск на росію. Шляхом руйнації Зернової угоди Кремль намагається максимально послабити Україну економічно, відповідно зменшити потенціал нашої країни для спротиву, оскільки саме експорт зерна став у часи нинішньої великої війни з росією головним джерелом валютних надходжень для України (крім прямої фінансової допомоги від наших партнерів).

Крім того, росія послідовно руйнує економіку України з розрахунком на стратегічну перспективу. Вслід за енергетикою удари наносяться по портовій і зерновій інфраструктурі України. В Кремлі сподіваються надовго вибити Україну з глобальних зернових ринків, і замістити українську аграрну продукцію російським зерном та іншими аграрними товарами. Одночасно провокується підвищення цін на зерно на світових ринках. Це вигідно росії не тільки економічно. Крім того йдеться про дестабілізацію глобальної економіки і посиленні інфляційних процесів, зокрема в розвинених західних країнах. А це вже політичний ефект, вигідний Кремлю.

Однак негативні ефекти руйнації Зернової угоди не тільки створюють загальні загрози для глобальної продовольчої безпеки, вони  б’ють і по економічних і політичних партнерах Кремля – по Туреччині, Китаю, країнах глобального Півдня, з якими заграє росія.  Дискусія на цю тему виникла навіть на саміті росія-Африка, який путін намагався використати для просування російських позицій на Африканському континенті. Кремль намагався задобрити африканських "друзів" обіцянками задовольнити потреби в зерні лише російськими поставками, а також заявами про безоплатне надання зерна окремим африканським країнам.

Але обіцяні обсяги цих безплатних партій зерна є мізерними (25-50 тис. тон), і будуть надаватися лише найбільш відданим політичним партнерам рф. Тому африканські лідери почали вимагати від путіна відновити Зернову угоду. Такі ж вимоги лунають від Туреччини, Китаю, різних міжнародних організацій. Російське керівництво змушено на це реагувати.

На початок серпня заплановані перемовини між президентами рф і Туреччини, спочатку телефонні, а потім і особиста зустріч. Головною темою цих переговорів буде саме подальша доля Зернової угоди.

Туреччина як посередник

Потенційно вони є, зокрема враховуючи інтереси Туреччини і Китаю, з якими Кремль мусить рахуватись. Але путін вимагає спочатку виконати попередні вимоги росії. А це вже залежить від країн Заходу. Вони можуть піти на певні компроміси, але не на повне виконання "хотєлок" і ультиматумів Кремля. І ці компроміси мають враховувати також інтереси України. Однак, чи готовий буде путін до конструктивних компромісів? На це запитання поки не має однозначної відповіді.

Ще один чинник, який впливатиме на переговори щодо відновлення Зернової угоди – загострення бойових дій на території України і ескалація взаємних повітряних атак між росією і Україною. Рік тому, коли укладали Чорноморську зернову ініціативу, військова ситуація була відносно стабільною і був сплеск переговорної активності, зокрема і щодо обміну полоненими. Зараз ситуація є протилежною, і це буде створювати додаткові перешкоди для досягнення домовленостей щодо відновлення Зернової угоди.

Тому, поки що можна прогнозувати лише спробу домовитись про відновлення Зернової угоди. Головною рушійною силою при цьому буде Президент Туреччини Ердоган. Але позитивний результат такої спроби не гарантований.

Що робити Україні в нинішній ситуації?

Варіанти з одностороннім продовженням Зернової угоди тільки Україною і Туреччиною, які були у нас популярними в середині липня, на жаль не є реалістичними. Ні Туреччина, ні інші країни НАТО не будуть йти на ризик прямого військового зіткнення з росією. Не будуть ризикувати і страхові компанії.

Ми зацікавлені у відновленні Зернової угоди, але не будь якою ціною. Виконання ультиматумів путіна призведе лише до нових його вимог і це неприпустимий шлях, ні для нас, ні для наших партнерів.

Тому пошук компромісу для відновлення Зернової угоди має включати і врахування умов української сторони. Крім забезпечення безпеки для портової і зернової інфраструктури України, це має бути і оптимізація процедур перевірок кораблів, які йдуть в українські порти, так, щоб росія не могла штучно затягувати процес цих перевірок.

На сьогодні для нас головне – задіяти альтернативні шляхи експорту українського зерна, як суходолом, так і через Дунай, а також через чорноморські порти сусідніх країн, в першу чергу Румунії. Для цього потрібні конкретні домовленості з нашими європейськими партнерами, організаційне і економічне забезпечення цих альтернативних шляхів експорту українського зерна.

При цьому також обов’язково необхідно забезпечити безпеку з повітря для нашої портової, зернової і транспортної інфраструктури. А для цього потрібні додаткові системи ППО, і посилення політичного тиску Заходу на росію, щоб росія припинила свої атаки на портову інфраструктуру України. З боку Заходу і України також мають бути зустрічні жорсткі вимоги до росії. путінська росія розуміє лише мову сили.

Володимир Фесенко, політолог