Нещодавно, я отримав запрошення від студентів Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка виступити на Всеукраїнській студентській науковій конференції "Аспекти післявоєнної реінтеграції Криму".
Я з радістю прийняв запрошення, адже такі майданчики, зокрема, дають можливості для дискусій та пошуку вироблення рішень. Досить часто саме в університетських аудиторіях проголошуються важливі ідеї, які потім розвиваються та набувають свого практичного втілення. Так часто було в європейській історії.Темою для свого виступу, я обрав важливе безпекове та політичне питання, яке слід буде вирішувати якомога швидше після деокупації півострова: "Friendly-мілітаризація", присутність бази НАТО, як елемент гарантування та забезпечення безпеки Криму.
Зміни, які необхідно внести
Із зазначеної теми, вже випливають і пропозиції змін, які необхідно внести в Стратегію деокупації Криму. Про необхідність внесення змін, нещодавно заявляв Секретар РНБО Олексій Данілов. Сама "Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя" потрібний документ розроблений Кримською платформою, за участі провідних фахівців та експертів, під головуванням Президента України Володимира Зеленського. Однак із урахуванням того факту, що вказана Стратегія, затверджувалась Рішенням РНБО у 2021 році, тобто до повномасштабної агресії росії проти України, документ потребує доповнень, з урахуванням поточних реалій.
Справа в тому, що Стратегія передбачає пункти щодо денуклеаризації та демілітаризації Криму. І якщо із неможливістю розташування ядерної зброї на півострові все зрозуміло, оскільки це суперечить безядерному статусу Української держави, то положення щодо демілітаризації потребують розвитку та доповнень.
Ключовим концептом має бути звільнення від окупантів, і як наслідок позбавлення півострову від наслідків саме російської мілітаризації. Хоча і не виключено, що окремі об’єкти, озброєння, обладнання яке раптом може бути залишено ворогом у придатному до застосування стані, може в подальшому використовуватися для потреб України.
І тут ми переходимо до важливого питання, а чи потрібна буде Кримському півострову, після деокупації, українська мілітаризація? Відповідь - так! Потрібно бути реалістами, і визнати, що забагато поставлено на карту і Україна платить важку ціну за свою свободу і безпеку.
Імперська геополітика
Однак, цього недостатньо. В геополітичному вимірі потрібно зруйнувати кремлівські наративи про необхідності для росії мати незамерзаючі порти та вихід до теплих морів.
Річ у тому, що російська імперія систематично протягом століть намагалася пробивати для себе коридори на Південь, Південний Схід і Південний Захід. Через Центральну Азію шукали шляхи до Індійського океану, але за цим напрямком їм ефективно протидіяла Британська імперія, ведучи боротьбу з Кримським ханством та Османською імперією, в результаті програвши в Кримській війні.
Незаконна анексія Криму росією у 2014 році, повномасштабна агресія і війна проти України, яка триває зараз, є доказом, що ця геополітика не в минулому і є типово імперською за своїм змістом.
Очевидно, що якби військам рф не чинив такий відчайдушний опір український народ, то за умов захоплення ворогом Одеси, реалізація його подальших агресивних планів щодо інших країн, було би виключно питанням часом, не питанням вибору варто чи ні, а виключно коли і в який спосіб.
Ще у 2015 році колишнього голови Ради міністрів і екс-директора ФСБ рф Сергія Степашина, який в одному зі своїх інтерв'ю в 2015 році заявив: "Якби Туреччина не була членом НАТО, вона ніколи б не дозволила навіть пальчиком поворухнути, інакше б сьогодні і протока Дарданелли, і Константинополь були б російськими". Чим вам не приклад агресивної імперської політики. А таких заяв з боку різного роду політичних діячів в рф багато і зараз.
Україна - стіна між Заходом і росією
Саме тому, мілітаризації Криму виключно українськими військами - недостатньо.
Потрібно буде ставити питання розміщення військового контингенту США, НАТО на території півострову. І робити це варто, одразу після деокупації. Це варто сприймати, як розширення західного цивілізаційного простору, стримування росії та забезпечення гарантій безпеки.
А найголовніше - злам геополітичної доктрини кремля, це ще й шанс на реалізацію, в тому чи іншому вигляді, Української Чорноморської геополітичної доктрини, ідейним натхненником якої виступав видатний українець - Юрій Липа.
Ідея в тому аби, крім наших євроінтеграційних планів та процесів, вибудовувати важливу геополітичну вісь із Півночі на Південь. Від Фінляндії і Балтійського моря до України і Чорного моря.
На майбутнє це забезпечить сталий простір безпеки, співпраці та взаємодії, економічного розвитку та логістичних процесів. Свого роду зміцнена потужна стіна між Заходом, частиною якого є Україна і східними деспотіями, яку уособлює собою сьогоднішня росія.
Про Фінляндію
Досить цікаво, що офіційний Гельсінкі, не обмежився виключно членством в НАТО. А й почали розробку та обговорення двосторонньої оборонної угоди із США.
Це свідчення поглибленої співпраці та взаємодії між країнами та усвідомлення викликів і загроз які є для Фінляндії, поряд із таким агресивним сусідом. Крім того, це ще й удар по російським невиправданим загарбницьким амбіціям по контролю над більшою частиною Арктики та її шельфу, та спробами реалізації проекту Північного морського шляху.
Приклад Фінляндії для нас показовий та є хорошим прецедентом. Звичайно, що послідовність дій, для нас може бути дещо іншою, ніж для фінських партнерів. Тобто спочатку угода із США та іншими країнами, які будуть до цього готовими, із розміщенням військових контингентів цих країн на території Криму. А потім вже вступ до НАТО.
При чому, цей процес має бути розпочато, одразу після деокупації Криму. А напрацьовувати змісти двосторонніх договорів про військову присутність зацікавлених країн в Криму, варто вже зараз.
Саме так потрібно розуміти термін "friendly-мілітаризація", це присутність справжніх друзів та партнерів. Військова присутність НАТО в Криму - це гарантія безпеки для усього Чорноморського регіону. А також, ще й спосіб залучення інвестицій з метою розвитку півострову, як справді туристичної перлини.
Важливо розуміти, що процес деокупації та реінтеграції Криму, не може мати жодних перехідних положень та зволікань. Діяти варто негайно, не піддаючись на жодні маніпуляції тих, хто буде говорити, що мовляв місцеве населення не буде одразу готовим. Ми занадто довго чекали. Та й в минулому процеси автономізації для Криму, на тих умовах, які існували, призвели до того, що цим скористалась росія, з метою підготовки до майбутньої анексії. Повторного шансу рф давати не варто.
Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень
