Сьогодні хочу звернути вашу увагу на соціологічне дослідження від КМІС, яке цікаве по цілому ряду причин. Перша і, мабуть, основна причина чому це дослідження є показовим — що почали "міряти" рейтинг довіри/недовіри до президента під час війни.

Як на мене, це пов’язано з намаганням розганяти певними ЗМІ та опозиційними політиками, для яких уже розпочався політичний сезон, тези, на кшталт, що "влада втратила довіру та легітимність і немає іншого вибору, як розпочати політичний сезон, навіть не дочікуючись кінця війни", або хоча б її "гарячої фази".

Одразу потрібно відзначити, що такі висловлювання несуть в собі певну небезпеку, адже іноді перехрещуються з наративами Кремля. І в такому випадку як розрізнити банальну жагу до влади від підігравання Путіну через дестабілізацію України використовуючи політичний процес як інструмент, сказати дуже важко... І, разом з тим, я переконаний, що дійсно, є політики, які хочуть Україні кращого і готові народу запропонувати свій "План Перемоги" та політичні послуги, але найголовніше зараз зберегти конструктивну єдність і не намагатися бігти "попереду паровозу".

Але повернемося до дослідження КМІС, яке нам має дати ряд відповідей, які зможуть стати важливими маркерами електоральної підтримки, як для влади, так і для опозиції. На першому та основному графіку відображена хронологія/динаміка зміни довіри до Президента України Володимира Зеленського протягом 2019-2024 років.

Як фіксується в дослідженні: "Станом на грудень 2024 року 52% українців довіряли Президенту В. Зеленському, не довіряли – 39%. Решта 9% відповіли, що не можуть визначитися зі своїм ставленням. Хоча показники довіри за рік погіршилися, проте баланс довіри-недовіри лишається позитивним – +13%".

І зараз ми попрацюємо і розберемо цей графік, як кажуть, "по-кісточках". Отже, які ми можемо зробити висновки уже зараз:

1. "Електоральна революція" 2019 року, яка винесла Зеленського на "політичний Олімп" аномальними 80% довіри, уже в лютому 2022 року (перед початком повномасштабного нападу рф) цифри приходили до "політичної реальності" у 37%. Причинами того були здебільшого урядові та "кадрові провали", але навіть з таким рейтингом довіри Зеленський залишався лідером довіри серед українців, що давало йому шанс на трансформацію та стабілізацію рейтингової синусоїди на свою користь;
2.  І хто б міг уявити, що уже в травні 2022 року, президент Зеленський зможе об’єднати націю, залишитись в країні коли Київ уже був у напівоточенні та своїм прикладом надихнути багатьох на боротьбу, одночасно ставши гучним голосом України в усьому світі? Але сталося саме так і за це він отримав абсолютно рекордні за всю історію України — 90% довіри! Безперечно, це історичне досягнення. 
3. Аналізуючи цифри довіри, можна впевнено констатувати, що президент Зеленський залишається лідером довіри з-поміж усіх українських політиків. В умовах трьох років ведення повномасштабної війни. Це є унікальним суспільним результатом. І, звичайно й очікувано, протягом останніх трьох років рівень довіри дещо знизився, але це обумовлено, перш за все, втомою суспільства від війни.
4. Довіра в 52% до президента Зеленського станом на грудень 2024 року, навіть з поступово зростаючим рівнем недовіри 39%, все одно тримають його в політичних фаворитах громадян підтримуючи його легітимність та легальність, не зважаючи на всі путінські маніпуляції. І, з великою вірогідністю, якби вибори відбулися, припустимо, найближчими вихідними, то Зеленський впевнено переміг би в першому турі. Якщо б він, звичайно, на них пішов.

До речі, така соціологія — це красномовна відповідь усім тим хто уже по регіонах роздає "новорічні подаруночки" зі своїм обличчям на пакетах і обвішує політичними бордами столицю і не тільки її одну... Це або фальстарт, або умисна провокація. Люди свідомі у своїх діях і розуміють, що вибори можуть бути тільки коли на то буде, перш за все, безпекове підґрунтя! І це стосується не тільки можливості безпечно проголосувати на дільницях в Україні, але і забезпечити можливість для голосування ВПО, громадянам поза межами України (7,5 млн тільки після повномасштабного вторгнення рф, за даними МЗС) та військовим (близько мільйона). Плюс додайте до того ще необхідність забезпечити конституційну можливість "обирати і бути обраним". Ось і виходить, що для реалізації будь-яких виборчих ініціатив/плебісциту потрібні не тільки нормативні зміни, але і розробка та впровадження цілої низки адаптивних політик до викликів часу, наприклад, електронне голосування та ін.

Але повернемося до дослідження. І не міг я оминути "регіональну" розкладку довіри до президента і, забігаючи наперед, відзначу, що вона, також, досить красномовна.

Отже, висновок зазначений в дослідженні КМІС, такий: "у всіх регіонах України ситуація досить подібна і баланс довіри-недовіри — позитивний. Дещо краще ставлення до Президента на Заході (баланс довіри-недовіри +27%) і в Центрі (+13%). На Півдні і Сході показники довіри також досить високі, але трохи нижчі й баланс довіри-недовіри в цих регіонах близький до 0 (тобто, приблизно однакова частина довіряють і не довіряють)".

Про що це свідчить — що Зеленському вдається об’єднувати Україну, навіть не зважаючи на втому від війни та інші фактори. І хоча, об’єктивно, цифри підтримки на Заході та Центрі вищі, але ж усі розуміють причини — напад росії, а Південь та Схід, найбільш постраждалі регіони від дій окупантів.

А тепер висновки. Чи є Володимир Зеленський феноменом української політики?  Безперечно так, і це не моя точка зору, а сухі цифри соціологічних досліджень. Чи є питання та претензії у суспільства до чинного президента? Звичайно так, і це абсолютно прогнозовано, оскільки не помиляється тільки той хто нічого не робить, і ці помилки дійсно мають місце (здебільшого це недостатньо якісна кадрова та урядова політика). Але, направду, якщо подумати, то плюси значно переважають мінуси, тому суспільство і продовжує довіряти чинному президенту.

Так, якщо по-пунктах, то:

• політичний курс Президента України Володимира Зеленського залишається об’єднуючим для українців. Позицію президента щодо умов закінчення війни поділяють практично всі інші політики, навіть опозиційні. І що ще більш важливо – нинішній курс президента підтримує переважна більшість українців;
• публічність та щоденні звернення президента, також, відіграли свою історичну об’єднавчу роль і певний час взагалі були майже єдиним джерелом верифікованої інформації під час війни. Чи унікальні ці практики, звичайно так. До речі, саме постійна комунікація з людьми і змогла підняти цифри довіри на початку вторгнення до абсолютно рекордних 90% довіри. Маю сумніви що в новітній історії України колись і комусь щось подібне ще вдасться;
• Зеленському вдалося розірвати зовнішньополітичну блокаду України і за останні пару років ми змогли розширити свою зону геополітичного впливу більше, а ніж за всю історію незалежності, від Латинської Америки та країн Африки, до активізації на напрямку Близького Сходу та Середньої Азії і навіть Океанії! А відповідно і "геополітична суб’єктність" стала для України реальністю, а не просто гарним словом з вуст політиків.

Чи розуміють це люди та підтримують?  Звичайно, так. А як можна не підтримувати те що твоя батьківщина стає сильнішою? І, направду, "феномен Зеленського", не зважаючи на його подальшу політичну долю, назавжди залишиться в книжках історії, наших спогадах та серцях.

Але чи завершується політична історія Зеленського, велике питання? І пам'ятаючи його публічну обіцянку, не іти на другий термін, і враховуючи останні події в Грузії та Молдові, стає трішки лячно за нашу, перш за все, Євроінтеграцію, при можливій зміні політичного курсу кимось іншим хто прийде до влади. Оскільки, абсолютно очевидно, що росія буде робити усе можливе і не можливе щоб "збити" нас з цього шляху.

Чи оновлений мандат довіри до Зеленського це вихід? Важко сказати, але принаймні це - прогнозований та зрозумілий шлях до завершення розпочатих внутрішніх реформ та нашого шляху до Європейського Союзу.

P.S. А, направду, це тільки поточна аналітика стану справ, яка базується на конкретному соціологічному дослідженні й добре що ще не стартанув політичний сезон. Оскільки, я глибоко переконаний, що ще не на часі, а всі розмови про вибори носять стратегічно деструктивний характер, допоки не вирішені базові питання безпеки та можливості повноцінної реалізації конституційних прав громадян. Хоча, навіть мені, як бачите, іноді важко втриматись від публічного політичного аналізу. Маю надію, що це було корисно.  

Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад”