Не існує різниці між екстрадицією мільярдера Живаго та екстрадицією безробітного Петренко. 

Як би дивно це не звучало, але це випливає з принципу рівності, неприпустимості вибірковості при правозастосуванні, чи недопущення колективної відповідальності. 

А тому, важлива не група осіб, щодо якої планують застосувати механізм екстрадиції, це всього лише медійна риторика через узагальнення: "ухилянти", та "ті, хто більше вкрав".

Важлива процедура і те, як вона зафіксована у внутрішньому законодавстві. Другим здивуванням для пересічного споживача інформації буде те, що він не знайде різних процедур екстрадиції грабіжника, екстрадиції отримувача хабаря, чи екстрадиції гвалтівника.

Отже, Кримінальний процесуальний кодекс України визначає екстрадицію, як видачу особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.

З цього визначення вже вбачається сукупність необхідних процесуальних елементів для того, щоб відповідну процедуру ініціювати, які розкриваються більш грунтовно в главі 44 КПК України.

Запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв’язку з якими запитується видача, передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року.

Певні дії особи, вчинені на території України повинні бути кваліфіковані як злочин, щодо особи повинне бути зареєстроване кримінальне провадження. Воно може стосуватись вчинення будь-якого злочину, не обов’язково пов’язаного з центрами комплектування, ВЛК, підкупом, підробленням чи використанням підроблених документів, це може бути і ДТП з тяжкими наслідками, заподіяння тілесних ушкоджень, викрадення мобільного телефону, тощо.

Якщо ми говоримо про справу, яка перебуває на стадії досудового розслідування, то з екстрадиційним запитом до іноземної країни (це важливо, до конкретної країни) звертається Офіс Генерального прокурора, який є центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування.

Давайте задамо самі собі риторичні запитання

Що потрібно з точки зору процесуальних документів?

Клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування.

Це клопотання має містити дані про особу, видача якої вимагається, обставини і кваліфікацію вчиненого нею злочину та до нього додаються серед іншого засвідчена копія ухвали слідчого судді про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності; довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального правопорушення особою, або довідка про докази, якими підтверджується винуватість розшукуваної особи у його вчиненні.

Тепер, коли є певне мінімальне розуміння того, що потрібно для реалізації механізму екстрадиції, давайте міркувати далі. 

Якщо громадяни, які перебувають за межами України в даний час, на території України вчинили злочин, то чому ж не так часто застосовується та застосовувалась процедура екстрадиції?

Справа, як можна припустити знаходиться в площині реальності, а не виключно теоретичної правової науки. Витрати часу та ресурсів на організацію такої процедури по кожному провадженню, де передбачено потенційне покарання для підозрюваного на понад 1 рік позбавлення волі, надмірні. Не говорячи про те, що це навантаження в десятки тисяч проваджень на органи слідства, прокуратури, суддів, Офісу Генерального Прокурора та такі ж органи в інших країнах, які повинні будуть здійснити виявлення, затримання особи, тощо. 

Не говорячи про те, що потрібно встановити конкретну країну перебування, підготувати на надіслати туди клопотання про екстрадицію, і навіть це не гарантує видачу.

Адже, у кожному випадку, орган іноземної країни, який отримує схожий запит повинен провести перевірку інформації в ньому зазначеної на предмет відповідності власному, міжнародному законодавству, наявність чи відсутність обставин, які унеможливлюють передачу особи. Такі перевірки тривають місяцями і навряд чи можна буде говорити про якісь спрощення.

Висновок

Тому, варто усвідомлювати, що екстрадиція можлива, можлива щодо будь-якого громадянина, який підозрюється у вчиненні злочину на території України, за яке передбачене покарання в понад один рік позбавлення волі. Водночас, починаючи таку процедуру щодо тисяч осіб, чи десятків тисяч варто враховувати ряд наслідків, як безпосередньо правового характеру, так і соціального.

Особи, які набули певного правового статусу в іншій країні, знаходяться під захистом цієї країни і видача їх в Україну, яка перебуває у стані війни, на ряду з іншими обставинами, створює безпосередню загрозу їх безпеці, їх життю та здоров’ю, які можуть постраждати від ракетних обстрілів, атаки дронів, тощо, що може на стадії екстрадиційної перевірки бути розцінено як обставина, яка виключає можливість видачі (акцент — МОЖЕ), а тому клопотання може бути відхилене.

Іншим наслідком, у випадку масового пошуку приводів, обґрунтованих та не зовсім, для реєстрації кримінальних провадження щодо осіб, у категорії справ пов’язаних з мобілізацією, створює мало стимулів для повернення цих осіб в Україну, після завершення правового режиму воєнного стану. 

Звісно, принцип невідворотності покарання за вчинення правопорушення є фундаментальним, утім, він не може існувати відокремлено від необхідності дотримання засад обгрунтованості приводів та підстав для реєстрації кримінального провадження щодо особи, повідомлення їй про підозру та початок відповідних процедур.

Андрій Вігірінський, юрист, політичний аналітик