Переговори між Україною та США в Джидді стали однією з найважливіших подій у нашому дипломатичному марафоні. Ми отримали максимум від ситуації, яка склалась: Вашингтон погодився на відновлення безпекової допомоги та обміну розвідданими, а також офіційно підтримав ініціативу про тимчасове припинення вогню на 30 днів, за умови синхронного кроку з боку росії. Тим само ми показали конструктивну позицію, підтримали ініціативу США, а головне – перекинули відповідальність за подальший розвиток подій на росію. Ще важливо, що ми наголосили на необхідності долучення ЄС до перемовин.

Що це дає Україні? Насамперед можливість оперативно стабілізувати фронт. Якщо Москва хоча б формально погодиться на тимчасове перемир’я, це дозволить Києву перегрупувати війська, підтягнути резерви, зміцнити оборону, поповнити БК і, що найважливіше, отримати нові пакети військової допомоги.

Але чи погодиться Кремль? Відповідь скоріше негативна. росія останнім часом активно нарощує тиск на фронті, використовуючи паузу в американській військовій допомозі та західну невизначеність щодо подальших кроків. Визнати тимчасове перемир’я – означає фактично дати Києву передишку та можливість переломити ситуацію. Для Путіна це невигідно. Водночас відмова від припинення вогню прямо демонструватиме, що рф не зацікавлена навіть у тимчасовому мирі – і це може зіграти на користь Києва, мобілізуючи США та ЄС на посилення підтримки.

Якщо Москва скаже "ні", США навряд чи обмежаться лише заявами. Публічно Вашингтон говоритиме про ескалацію з боку Кремля, а фактично активізує підтримку України. Можливий варіант – швидке ухвалення законопроєктів про військову допомогу, прискорення постачання зброї та навіть повернення до теми далекобійних ракет ATACMS у великих обсягах.

Але й у Кремля є кілька сценаріїв. Перший – повний відкат і відмова від будь-яких мирних ініціатив із наголосом на продовженні війни "до перемоги". В такому разі Україна отримає потужний аргумент на міжнародній арені: "Ми були готові зупинитися, росія – ні". Другий варіант – імітація згоди, але з виставленням неприйнятних умов, наприклад, фіксації лінії фронту як тимчасового кордону чи вимоги скасування санкцій. Третій – розтягування процесу узгодження під різними приводами, щоб не втрачати ініціативу на фронті, але й не виглядати повністю відмовниками в очах США.

А що, якщо рф таки погодиться? Це буде означати певний злам у її позиції. Тимчасове припинення вогню дає Україні можливість наростити військову спроможність, а США – повернути вплив на ситуацію. Це може бути першим кроком до глибших переговорів або ж спробою Москви переформатувати конфлікт, але без реальних поступок.

Попереду кілька ключових моментів. Якщо рф відмовиться, Київ і Вашингтон активізують тиск, і Україна отримає більше допомоги. Якщо ж Кремль несподівано погодиться, доведеться уважно аналізувати приховані мотиви. Головне – краще (ефективніше) скористатись паузою, ніж це зробить Москва.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”