У сучасній геополітиці часто точаться дискусії про кількість глобальних полюсів впливу. Скільки їх насправді? Раніше говорили про двополярний світ, коли СРСР та країни Варшавського договору протистояли США та блоку НАТО. Декілька років тому перейшли до концепту багатополярного світу. Американська розвідувальна спільнота у своїй аналітиці застосовує термін "мультиполярний світ".
Останнім часом знову заговорили про реінкарнацію двополярного світу, маючи на увазі новий виток глобального протистояння, цього разу, між Китаєм і США.
На мою думку, кількість полюсів геополітики, на відміну від географічних полюсів, чітко визначається за аналогічною кількістю військових блоків. Можна навіть вивести теорему геополітики №1: кількість глобальних полюсів впливу визначається кількістю військових блоків.
Спробуємо визначити їхню кількість найближчим часом. Для цього я класифікую військові блоки за такими ознаками:
- Акцентовані військові блоки - спрямовані проти конкретного супротивника, офіційно означеного.
- Закриті блоки - створені для утримання позицій своїх учасників без акценту тому чи іншому противнику.
- Моноблоки - держави, що становлять військову силу, рівнозначну блоку країн. Як правило, це одна країна плюс кілька проксі.
Почнемо з акцентованих блоків. Блок №1 – це НАТО. Трансантлантичні учасники з акцентом протистояння рф.
Вже очевидно, що НАТО найближчим часом чекають на істотні зміни. Про їхнє наближення свідчить прийняття до блоку Фінляндії та Швеції та можливе ослаблення присутності США на європейському континенті.
На відміну від багатьох експертів, я не вважаю, що рф виношує плани нападу на членів НАТО в Європі (країни Балтії, Польща). Більше того, на мій погляд, після завершення війни рф проти України та встановлення якихось "червоних ліній" між росією та ЄС виникне щось на кшталт "залізної завіси" як це було за часів СРСР, але без опції у вигляді реальної загрози нападу.
У такому разі, в чому полягає новий зміст НАТО (це питання нещодавно поставив Ілон Маск) і до чого тут Фінлянддія та Швеція?
Основне протистояння між рф та НАТО розгорнеться в Арктиці.
Цьому є низка причин: внаслідок глобального потепління, Північний морський шлях (ПМШ) може стати одним із найбільших у світі. Плюс колосальні родовища природних ресурсів на арктичному шельфі.
Додамо сюди і рівень кліматичного впливу Арктики на світовий клімат та США. Активне освоєння запасів природного газу на крайній півночі вже викликало суттєві природні деструкції у вигляді вивільнення вуглексилоти із "похованих" у вічній мерзлоті стародавніх лісів та степів.
Недарма Сорос у своїй останній статті написав саме про Арктику як місце, де розгорнеться основна геополітична битва найближчої історії. Я аналізував статтю Сороса і навіть вигадав термін - "Перша кліматична війна".
Кліматичні зміни в Арктиці можуть створити для США загрозу непереборного характеру. Те, що свого часу створило Америку (захист двох океанів), може в майбутньому стати смертельною загрозою.
Тому найближчим часом на нас чекає Велике арктичне протистояння між такими країнами як США, Канада, Британія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Данія (з одного боку) та рф – з іншого. Битва йтиме за контроль північного морського шляху, шельфовими запасами та кліматичними ресурсами.
У цьому контексті цінність НАТО для такої країни, як Туреччина чи Франція, почне істотно знижуватися.
Цим пояснюється, наприклад, риторика Франції щодо створення Європейських об'єднаних військових сил як замінника НАТО на континенті.
Саме НАТО можна буде сміливо перейменувати на АRTO – організацію арктичного договору з відповідною зміною складу учасників.
Другий акцентований блок, який з'явиться найближчим часом, - це військовий блок США в Індо-Тихоокеанському регіоні (ІТР) та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) з акцентом на протистояння з Китаєм.
Індо-Тихоокеанська стратегія США, затверджена президентом Байденом у 2021 році, була спрямована на стримування Китаю як основного противника Штатів. Тут йде поки що дуже активна "проба пера".
Першим блоком в ІТП була СЕАТО (Організація Договору Південно-Східної Азії) або Манільський пакт, що існував у 1955-1977 роках у складі Австралії, Великобританії, Нової Зеландії, Пакистану, США, Таїланду, Філіппін, Франції. Партнерами СЕАТО були Південна Корея, Південний В'єтнам, Камбоджа, Королівство Лаос.
Закінчилося тоді все цілковитим крахом. Спочатку Пакистан втратив у результаті третьої індо-пакистанської війни з Індією Східний Пакистан, який став республікою Бангладеш. Під час тієї війни у 1971 році, 7-й флот США вирушив у бік Індії з метою активної участі у війні на боці Пакистану. Але Індія дуже швидко завдала поразки пакистанській армії та флоту. Ісламабад не може підтримувати свою провінцію, відрізану від нього територією Індії. В результаті Пакистан залишив блок, який не зміг його захистити.
Потім майже одночасно стався крах американського проекту у Південному В'єтнамі, Камбоджі та Лаосі.
Північний В'єтнам захопив Південний, у Камбоджі прийшли до влади червоні кхмери, а в Лаосі завершилася "Таємна війна", де США неофіційно допомагали уряду цієї країни проти партизанів. В'тнеам - став комуністичним, Камбоджа - полпотовською, а Лаос з королівства перетворився на ЛДНР (Лаоську Народно-Демократичну Республіку) - тут згадується відоме застереження Лаврова. Надалі в ІТП США створили інші блоки.
Це Чотирьохсторонній діалог з безпеки (QUAD) — протоблок між Австралією, Індією, США та Японією. Цей союз був вже чітко спрямований проти Китаю, але йому не вистачало структурної кристалізації, в основному, внаслідок особливої позиції Індії.
Наступним союзом став АНЗЮК (ANZUK) - військово-політичний союз (прообраз НАТО для ІТП) у складі: Австралії, Нової Зеландії, Британії, Малайзії та Сінгапуру. Мета - компенсувати вакуум безпеки, що утворився після виведення з регіону британських військ ("на захід від Суеца").
Криза цього блоку, яка існувала без прямої участі США, сталася в той момент, коли Нова Зеландія відмовила США в заході американських кораблів з ядерною зброєю на борту в свої порти.
Цілісніший, як сказали б у рф "англо-саксонський" союз виник у форматі АНЗЮС (ANZUS) — військовий союз трьох держав: Австралії, Нової Зеландії та США. Австралія та Нова Зеландія, наприклад, брали участь в операції США в Афганістані та Іраку. Але цілісність цього блоку була також підірвана, цього разу темою Тайваню.
США заявили, що у разі "війни за Тайвань" із Китаєм, зобов'язання в рамках АНЗЮС поширюються на військові сили Австралії та Нової Зеландії. В Австралії спочатку відмовилися, потім погодилися, потім узяли паузу. Між рядками читалося: можемо воювати, та нічим.
Нову Зеландію дана перспектива взагалі налякала не на жарт. Там зараз інша парадигма: екологія, світ, маорі у парламенті, регбі, танець хаку.
Тоді США вирішили схрестити АНЗЮС із АНЗЮК. Простими словами: дати спокій Новій Зеландії (толку у військовому плані все одно мало, а гуманістичних криків - багато) і озброїти Австралію.
Так з'явився новий блок AUKUS у складі Австралії, Великобританії та США. З АНЗЮК було взято Британія, з АНЗЮС – США. Мінус Нова Зеландія, яку відпустили з миром.
В рамках AUKUS США зобов'язалися поставити Австралії флот ядерних підводних човнів із ракетами "томагавк".
Таким чином, найближчим часом AUKUS стане аналогом НАТО до ІТП та АТР, з можливим приєднанням як спостерігачів або учасників Південної Кореї, Японії та Тайваню.
Статус спостерігачів вірогідніший, оскільки в Японії є конституційні обмеження, Південна Корея дотримується балансу взаємин з КНДР, а Тайвань поки що лише частково суб'єктний.
Акцентований блок №3 - це антиізраїльська коаліція шиїтів "чотирьох": Ємен, Ліван, Сирія, Іран. З можливим приєднанням суннітських арабських країн за умови зміни в них політичних режимів.
Наприклад, повторний прихід братів мусульман до влади в Єгипті або аналогічні процеси в Іраку.
А тепер перейдемо до закритих блоків. За всіма цими рухами США в ІТП та АТР уважно спостерігали країни регіону, що набирають економічну та військову міць. Мова про країни АСЕАН у складі: Брунея, В'єтнаму, Індонезії, Камбоджі, Лаосу, Малайзії, М'янми, Сінгапуру, Таїланду та Філіппін.
Осьова країна тут - Індонезія, недарма секретаріат організації знаходиться в Джакарті. Справа в тому, що проблема Тайваню для країн АСЕАН, на відміну від США, не є ключовою. З цією метою ці країни розходяться з Америкою. Більше того, Індонезія вкрай негативно сприйняла військове посилення Австралії у вигляді проекту підводних човнів із США.
Однією з найважливіших проблем для країн цього блоку (Філіппін, Малайзії, Брунея, В'єтнаму) є приналежність багатого нафтою та газом до архіпелагу Спратлі (Наньша) у Південно-Китайському морі.
Китай зводить у цьому районі штучні острови, розміщує там військові бази на коралових рифах і, спираючись на мережу "сміттєвих островів", розширює свою особливу економічну зону. КНР уже контролює 20% акваторії Південно-Китайського моря.
З Індонезією у Китаю конфлікт щодо островів Натуна у водах, багатих на газ: Індонезія оголосила 200-мильну акваторію своєю винятковою економічною зоною.
Швидше за все, саме ця група країн блоку АСЕАН сформує свій закритий блок №1.
Закритим військовим блоком №2, можливо, стане Союз тюркських держав. Військовий блок у форматі майже єдиної армії вже існує між Туреччиною та Азербайджаном.
Надалі цей тюркський військовий блок може поширитися на Казахстан, Узбекистан і Киргизстан. По суті, на уламках СЕНТО (CENTO) — Організації Центрального Договору, або Багдадського пакту, виникне два нові блоки: акцентований (антиізраїльський) з осьовою країною у вигляді Ірану та закритий, тюркський – з осьовою країною у вигляді Туреччини.
Нагадаю, що Багдадський пакт – це британський проект на Близькому Сході за участю Туреччини, шахського Ірану, хашимітського королівського Іраку, Пакистану та Британії. Проект було зруйновано ісламською революцією в Ірані та військовим переворотом в Іраку.
До моноблоків у вигляді окремих країн слід віднести: Китай із проксі у вигляді КНДР; рф з проксі у вигляді Білорусі, Абхазії, Придністров'я та Південної Осетії; Індійський блок з союзними Бангладеш, Шрі-Ланкою та Непалом.
Можливість існувати у статусі моноблоку формується виключно володінням достатнім арсеналом ядерної зброї. Окремо від усіх цих концепцій знаходиться Ізраїль, який, швидше за все, володіє ядерною зброєю і спирається на тісний військовий союз із США.
Серед успішно реалізованих форматів міжнародного визнаного нейтралітету варто відзначити феномен Швейцарії, Монголії та Туркменістану.
Враховуючи все вищесказане, США швидше за все, якщо "не йти" з Європи, то суттєво модифікуватимуть атлантичні акценти власної безпеки, зміщуючи їх у бік Арктики: США вже заявили про можливу зміну меж своєї виключної економічної зони в Арктиці біля берегів Аляски, яка практично повністю захоплює акваторію Берингової протоки, ключової для ПМШ.
Тут можна згадати і про ідею Трампа "купити" Гренландію у Данії (найбільші у світі запаси чистої прісної води). Цілком можливо, що поряд з кліматичними війнами в 21 столітті на нас чекають і "водні" війни.
Плюс ключовий регіон для США - це вже не Атлантика, а ІТП та АТР (протистояння з Китаєм). До речі, умовна "відсутність" США у Європі - це зовсім не щось нове. Наприклад, у Першу світову війну, яка тривала з 1914 року, США вступили у квітні 1917 року, а війська надіслали тільки у жовтні. Другий фронт у Другій світовій був відкритий у Європі США лише у 1944 році під кінець війни.
Україна зараз певною мірою повторює історичний зигзаг 1917 року, коли лідери Центральної Ради, в тому числі й Петлюра, активно просували ідею "вступу" УНР до Антанти (мова йшла про формування українських корпусів як "м'яса" на східному фронті проти Німеччини).
Нинішній наш рух до НАТО теж аргументується з нашого боку тим, що українські солдати воюватимуть на користь блоку в "окопах під Тегераном та Пекіном". Реальність як бачимо набагато складніша.
Найближчим часом у світі буде сформовано три акцентовані військові блоки, два закриті та три моноблоки:
- НАТО зі зміщенням до АРТО;
- AUKUS в АТР та ІТП;
- "Анти-Ізраїль".
- Новий військовий блок частини країн АСЕАН;
- Тюркський військовий союз;
- Китай;
- рф;
- Індія.
Плюс "особлива ситація" у Латинській Америці та Африці. І це децемополярний світ від латинського слова decem (десять).
І повертаючись до України, на мій погляд, найкращий варіант для нас – це союз із Німеччиною щодо формування спільного простору інвестицій, економіки та сфери безпеки. Незважаючи на тимчасові труднощі, які зазнає німецька економіка. Але перейти до будь-яких союзів ми зможемо лише після того, як звільнимося з "капкана війни".
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
