У Придністров'ї після довгої перерви відбувся з'їзд депутатів усіх рівнів ПМР. Але на тлі війни в Україні таке дійство привернуло до себе увагу не лише молдовських ЗМІ чи російських пропагандистів.

Частина українських журналістів намагалися брати коментарі зі свідомо "відомим ним" результатом. Щось "Чи прийме путін Придністров'я до складу рф після прохання". Було кумедно та сумно. Але з’їзд пройшов і депутати звернулися до рф. Точніше, не лише до росії, а й до ООН, Європарламенту, ОБСЄ, МКК, міжпарламентської асамблеї СНД та учасників формули 5+2 (куди, нагадаю, входить і Україна).

У зверненні до росії особливо наголошується на необхідності "захищати" понад 200 тисяч "громадян російської федерації", які проживають на цій території і стверджується про якщо не геноцид (як мінімум, економічну блокаду) з боку Молдови. Слова гучні, але це не прохання прийняти до складу росії.

До речі, у документі-зверненні немає жодної згадки про референдум 2006 року, де "громадяни висловилися за незалежність із пізнішим входженням до складу росії". Як мінімум, кумедно. Але й логічно як з боку еліт так званої ПМР, так і з боку Кремля. Спробуймо розібратися.

Для Кремля, на перший погляд, вирішення питання про "новий Суб'єкт Федерації" несло суцільні плюси. Серед таких можна було б назвати:

• гальмування процесу євроінтеграції Молдови, принаймні до остаточного розуміння долі ПМР. Крім того, таке рішення могло стати тригером для дестабілізації Гагаузії — ще одного проблемного регіону в Молдові;
• відсутність у Молдови сил та засобів для збройного вирішення проблеми сепаратизму означала б поява кейсу, аналогічного Кримському. Де регіон "приймається в рф", а країна, від якої він відколюється, не може вирішити проблему. Гарний приклад перед можливими переговорами щодо завершення війни в Україні;
• загроза портам "Великої Одеси" та судноплавству Дунаєм. Наявність російського анклаву автоматично вимагала б більшої концентрації сил та коштів з боку України, Румунії, Молдови. А так само (що найважливіше) підняло б "до небес" ціну фрахту кораблів для доставки вантажів до регіону. Як мінімум – страхові платежі;
• Розширювало б поле переговорів щодо завершення війни в Україні. Тобто вже йшлося б не про війну двох держав, а, як мінімум, про регіональний конфлікт.
• І, нарешті, це чудовий подарунок Путіну перед виборами.
  
  Але з іншого боку, для Кремля є й ризики, які змусили не форсувати події. Зокрема:
  
  
• такий регіон автоматично опинився б в умовах блокади — жодна з суміжних країн не подумала б пропускати товари та людей на цю територію;
• Молдова цілком могла б звернутися до Румунії та України з проханням допомогти. ЗСУ цілком під силу "вирішити питання" і при цьому отримати доступ до найбільшого в регіоні арсеналу в селі Ковбасна. А це не мало не мало, а близько 20 тисяч тонн лише артилерійських снарядів радянських калібрів. Гарна допомога на фоні голоду;
• І, нарешті, "ліквідація ПМР" або, якби було рішення про "приєднання", захоплення Суб'єкта Федерації — це надто поганий політичний кейс перед умовною "коронацією" путіна.

Для еліт Придністров'я ідея "приєднання" до росії, незважаючи на всю проросійську риторику, виглядає не надто привабливо. Судіть самі:

• Донедавна ПМР активно користувалася російськими енергоресурсами, а плата за них (точніше борг) зростала для Молдови. Газпром підходив просто: якщо це ваша територія, то платіть. У разі приєднання, як ви вважаєте, з кого російська держава попросить "заплатити за комунальні";
• Населення ПМР має, як правило, місцеві, російські та молдовські або українські паспорти. Тобто начебто живуть "незалежно", але є безвіз із ЄС і є російський паспорт для поїздок на схід. І російська пенсія для радянських пенсіонерів;
• Значна частина інфраструктури фінансується із росії. А ось зовнішня торгівля йде через Молдову. Тобто з виходами на ринки ЄС, зокрема. Вигідно;
• "ПМР" є найбільшим у регіоні контрабандним хабом саме за рахунок існування території як "сірої зони". Будь-яка постановка точки у питаннях юрисдикції означає втрату доходів, насамперед для місцевих еліт (які і голосували);
• І, нарешті, якщо "ПМР" стає частиною рф, то й кадрова політика формуватиметься у Москві. Тобто, місцеві кадри дуже скоро втратить владу, вплив, гроші.
  Одним словом, перспектива не приємна.

Але в Москві вирішують йти на загострення, і ми бачимо документ у вигляді "прохання захистити". Такий формат розкриває безліч можливостей та варіантів для дій Кремля.

• посилання на 200 тисяч "громадян росії" автоматично означає загрозу можливого застосування сили з боку Москви та якусь легітимізацію такого варіанту — це ж захист "своїх громадян";
• загроза завжди діє сильніше, ніж сама акція. На тлі інформації про можливий "договірняк" по Україні ближче до літа, загроза розширення географії є звичним для Кремля методом підняття ставок. Простіше кажучи, для політиків ЄС та США формується "давайте поговоримо зараз, адже потім можливе розширення конфлікту";
• в 2024 році в Молдові відбудуться вибори президента. У яких Майа Санду має шанси як зберегти місце, так і втратити його, програвши умовному "проросійському" кандидату. Тим більше, що такі настрої поширені у країні. І на цьому тлі будь-яка реакція президента несе ризики. Санду почне тиснути у придністровському питанні – опоненти з проросійських партій заявлять про загрозу розпаду країни. М'якість та компроміси означатимуть широку участь мешканців "ПМР" у виборах (як це було до 2020 року). Тобто кілька сотень тисяч голосів у скарбничку "проросійського" кандидата;
• загроза дестабілізації Молдови стане проблемою №1 Румунії в регіоні. Що автоматично зменшить увагу до українського питання;
• але найголовніше — Кремль отримує можливість розігрувати "гойдалку" без зобов'язань. Починаючи від пам'ятного "грошей немає, але ви тримаєтеся" на адресу сепаратистів з ПМР закінчуючи реальною підготовкою анексії або погрозами застосування військової сили.

Зважаючи на все, в оточенні путіна поки немає єдиної думки. Є розуміння необхідності шантажу та підняття ставок, але на запитання "а що буде з ПМР" відповідь знаходиться десь у полі значень, близьких до "а чорт його знає".

Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього