Українці, які уникають мобілізації, подібні до політиків, які уникають брати на себе відповідальність за мобілізацію. І ті, й інші — ухилянти.
Тільки от пересічні українці бояться за своє життя, і цей страх є природним. А от політики не ухвалюють відповідальні рішення, намагаючись знайти крайнього і тим підриваючи сам процес мобілізації, через жадобу до влади. І така поведінка викликає огиду. Це — не гідно.
Бажання триматися якомога далі від війни для звичайної людини — це природно. А от чіплятися за крісла і думати про рейтинги, коли країна бореться за сам факт свого існування — схоже на збочення.
Через незвично добру економічну ситуацію як для стану війни звичайні українці опинились у теплій ванній, не подібній до звичайної ситуації під час війни, яка приносить зубожіння, голод і безробіття, наважитись перейти з яких до війська набагато простіше, ніж покинути комфортне життя мешканця мегаполіса 21 сторіччя, якому навіть світло в цьому році не виключають.
Тепла ванна політиків трошки інша. І бажання лишатися в ній понад усе не викликає розуміння. Викликає трошки інші почуття.
І коли політики, які мають бути лідерами, закликають громадян проявити відповідальність, то менше всього громадяни будуть схильні це робити, коли бачать безвідповідальних політиків.
Під час війни не буває приємних рішень
Не можна уникати рішень поганих. Дуже часто лідер обирає між поганим і дуже поганим рішенням. Тому і ніколи не виграють вибори після такого роду воєн. Не маленьких переможних за 2−3 тижні, а тих, що тривають роками, виснажуючи країну і людей.
Мобілізація не популярна, але потрібна для самого виживання держави. І це рішення мають ухвалювати ті, хто отримав від людей мандат довіри. Ті, хто є лідерами. А не гратися в гарячу картоплю, шукаючи, на кого скинути відповідальність.
А поки що, схоже, що лідерами себе називають одні, а дорослі й відповідальні рішення у цьому інфантильному оточені вимушені ухвалювати зовсім інші. І нам ще пощастило, що у цій кімнаті є дорослі.
Сергій Фурса, інвестиційний банкір
