На початок повномасштабного вторгнення росія заходила з доволі сильними позиціями у сфері радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки. Якщо дивитися на класичні параметри: кількість великих комплексів, дальність роботи, можливості придушення зв’язку чи навігації, – російська армія дійсно виглядала технологічно підготовленою. Проблема полягала в іншому: більшість цих систем створювалась під іншу модель війни.

Російська концепція РЕБ багато років будувалась навколо великої регулярної армії, статичного фронту та роботи проти класичних каналів зв’язку. Вони готувалися придушувати супутникову навігацію, військовий радіозв’язок, великі системи управління. Але вони не готувалися до війни, де головною загрозою стануть тисячі дешевих FPV-дронів, постійна зміна частот, цифрові протоколи та надзвичайно короткий цикл технологічної адаптації.

Фактично російська система РЕБ виявилась добре пристосованою до повільної війни, але значно менш ефективною в умовах швидких технологічних змін.

Еволюція: як змінилась номенклатура, ТТХ і кількість великих РЕБ і РЕР систем ворога

Не можна сказати, що росія не намагалася адаптуватися. За роки війни вони суттєво наростили кількість великих систем РЕБ і РЕР. З’явилися нові мобільні комплекси, рішення для прикриття окремих напрямків, системи для боротьби з безпілотниками. Вони почали активно насичувати фронт технікою, яка ще у 2022 році не застосовувалась у таких масштабах.

Але тут виникла ключова проблема великих систем. Будь-який великий РЕБ-комплекс – це складна логістика, довге розгортання, висока помітність і довгий цикл оновлення. У сучасній війні цього вже недостатньо. Якщо противник змінює протокол або частоту за тиждень, система, яка оновлюється місяцями, автоматично починає програвати. Саме тому великі комплекси, попри всю їхню потужність, дедалі частіше стають не універсальним рішенням, а лише одним із елементів загальної системи протидії дронам та зв’язку.

Сьогодні неможливо фізично ефективно “глушити все”

Останні два роки повномасштабної війни росія почала активно зміщуватись у бік малих та субтактичних систем РЕБ. І саме цей сегмент став найбільш показовим. Після масового поширення FPV-дронів фронт почав стрімко насичуватися автомобільними, окопними та переносними засобами придушення. Фактично обидві сторони були змушені перейти до нової логіки: РЕБ став не окремою спеціалізованою технікою, а постійним елементом виживання на полі бою.

Але якщо подивитися глибше, то значна частина російських малих РЕБ базується або на китайських компонентах, або на так званих “гаражних” рішеннях. Це дозволяє швидко нарощувати кількість, але створює фундаментальні проблеми з якістю, стабільністю роботи та швидкістю адаптації.

У сучасній війні недостатньо просто створити пристрій, який “щось глушить”. Питання вже давно не в кількості антен чи заявлених характеристиках. Питання в тому, наскільки система адаптована під конкретні сигнали, протоколи і типи дронів. Сьогодні неможливо фізично ефективно “глушити все”. Будь-яка система має пріоритети. Якщо вона орієнтована на FPV-дрони – це одна логіка роботи. Якщо на інші типи БПЛА – інша. Якщо противник переходить на нові частоти або нові типи передачі відео, система має швидко перебудовуватись.

Гнучкість – це перевага

І саме тут починається головна різниця між російською та українською моделлю розвитку РЕБ. Головна перевага росії – це масштаб. Вони здатні швидко насичувати фронт великою кількістю систем. Але масштаб сам по собі вже не гарантує перевагу. Тому що сучасна війна РЕБ – це війна швидкості адаптації.

Український ринок виявився значно гнучкішим саме через велику роль приватного сектору. В Україні десятки приватних команд постійно працюють у короткому циклі: отримання зворотного зв’язку з фронту, тестування, оновлення частот, зміна протоколів, нові сигнали, нові алгоритми роботи. Фактично українські компанії були змушені навчитися жити в режимі постійного оновлення. І це стало однією з ключових переваг. Якщо система не адаптується, вона дуже швидко перестає бути актуальною.

Російська модель значно більш централізована. Там велика кількість процесів проходить через довгі бюрократичні цикли, державні структури або компанії, які часто працюють не через швидкість інженерії, а через доступ до ресурсів чи контрактів. Плюс суттєва залежність від китайської компонентної бази також створює обмеження.

При цьому не варто недооцінювати росію. Вони також вчаться. Вони також масштабують виробництво. Вони також намагаються скорочувати цикл адаптації. Але проблема в тому, що сучасна війна змінюється швидше, ніж великі централізовані системи встигають перебудовуватись.

Окремо важливо розуміти, що війна РЕБ – це вже не тільки про “глушіння сигналу”. Це робота з усім електромагнітним середовищем. Сучасний РЕБ – це аналіз протоколів, робота з новими типами передачі відео, адаптація під цифрові сигнали, прогнозування нових частот, інтеграція зі штучним інтелектом, автоматизація роботи систем РЕР та РЕБ. І саме тут роль інженерії стає критичною.

Переможця визначає адаптивність

Технологічна перевага сьогодні визначається не тим, хто першим створив систему. А тим, хто здатен швидше її оновлювати. І це, мабуть, головна причина, чому росія поступово починає програвати гонку РЕБів.

Тому що сучасна війна – це вже не війна “великих комплексів” у класичному розумінні. Це війна швидкості циклу: виявлення нової загрози, аналізу, адаптації та повернення нового рішення на фронт. Український сектор РЕБ сьогодні розвивається саме в цій логіці. Через велику кількість приватних команд, короткий цикл змін і постійний контакт із реальним полем бою.

Так, у нас теж є серйозні проблеми. Насамперед – масштабування виробництва та дефіцит вузькопрофільних інженерів. Ринок зараз гостро потребує радіоінженерів, DSP-спеціалістів, embedded-розробників, спеціалістів із антенних систем. І це вже стає одним із головних обмежень для подальшого росту. Але навіть попри це українська модель наразі виявляється більш адаптивною. І в сучасній війні саме адаптивність починає визначати переможця.

Тимофій Юрков, співзасновник Contra-Drone, компанії-виробника засобів захисту для військових