Правоцентристські або християнські партії, засновані в Центральній та Західній Європі після Другої світової війни, тривалий час залишалися при владі, ставши символом раціональності, традицій і сталого розвитку. Європа відновлювалася, розвивалася й врешті-решт досягла процвітання після жахів, скоєних тоталітарними та авторитарними режимами.

З підписанням Маастрихтського договору та остаточним формуванням Європейського Союзу, лівоцентристські та правоцентристські партії держав-членів об’єдналися в єдині політичні групи у Європейському парламенті. Партії з центристською ідеологією, як на національному рівні, так і на наднаціональному рівні у Брюсселі, тривалий час залишалися домінуючими, слугуючи основою європейської солідарності.

Проте часи змінюються. Єврокриза, що почалася у 2009 році й виникла через боргові проблеми деяких країн єврозони, особливо Греції, Іспанії та Італії, призвела до жорстких заходів економії та фінансової нестабільності у ЄС. Особливо ситуація погіршилась після міграційної кризи 2015-2016 років, викликана масовим напливом біженців із Сирії, Афганістану та Африки, що перевантажило європейські системи прийому та спричинило напруження між країнами ЄС щодо розподілу відповідальності, виявивши, й почасти спровокувавши, фундаментальні відмінності.

На політичній сцені почали більш впевнено почувати себе правопопулісти, які формувалися не тільки у, здавалося б, більш консервативній Східній Європі, але й стали загальноєвропейським феноменом, а особливо у таких розвинених країнах, як Німеччина (АдН), Франція (Національний фронт, пізніше Національне об’єднання), Нідерланди (Партія свободи).

Порівнюючи електоральні тенденції на рівні ЄС, можна побачити поступове зростання рейтингів правих популістів, що також відображає загальну тенденцію у державах-членах.

Тож, ймовірно, єдиний спосіб здолати дракона — це самому стати ним, принаймні у вмілій політтехнологічній грі?

Приклад Великої Британії

Після референдуму щодо Brexit у 2016 році Консервативна партія Великої Британії зазнала глибоких ідеологічних змін, інтегруючи значну частину націоналістичних та євроскептичних ідей, які раніше представляла Партія незалежності Сполученого Королівства (UKIP). Така адаптація дозволила Консерваторам утримувати владу в країні протягом 14 років (2010–2024), незважаючи на політичні та економічні виклики, серед яких — наслідки Brexit, кризи в уряді та змінні настрої виборців.

Консервативна партія постала перед тиском з боку UKIP, яка набрала популярності завдяки закликам до виходу з ЄС та жорсткішій позиції щодо імміграції. Розширення націоналістичної ідеології UKIP мало серйозний вплив, і багато виборців, незадоволених політикою "відкритих дверей" щодо мігрантів, переключилися на UKIP як на альтернативу.

Однак після рішення про Brexit у 2016 році та перемоги Консерваторів на виборах 2017 року, стратегічне приєднання до риторики UKIP виявилося успішним. Зокрема, Консерватори взяли на озброєння жорсткішу позицію щодо контролю імміграції, політику "нульової толерантності" до порушення міграційних квот та активну підтримку "суверенітету" Сполученого Королівства. Рішення дозволило Консерваторам залишатися в центрі політичної сцени ще на декілька років, а UKIP втратила значну частку підтримки, адже її гасла були тепер втілені Консерваторами.

Лише у 2024 році, через вісім років після голосування за вихід з ЄС, Найджелу Фаражу (колишній лідер UKIP) та його новій партії Reform UK, вдалося здобути лише 0,8% місць у Палаті громад, незважаючи на отримання 14,3% голосів, завдяки особливостям британської виборчої системи. Так, Консерватори пішли в опозицію, програшви Лейбористам, проте система збереглася, а політичні аутсайдери та маргінали не прийшли до влади.

Проте підхід Консерваторів мав і свої недоліки. Надмірне залучення до євроскептичних та антиміграційних ідей спричинило розкол у партії, а також між традиційними поміркованими виборцями й новим правим електоратом. Крім того, перебільшена зосередженність на питанні реалізації Brexit й нехтування економічними та соціальними питаннями послабили базу підтримки у великих містах, особливо серед молодого населення.

Про загальні наслідки Brexit для економіки Великої Британії та відтік мізків годі й говорити. Проте важливо наголосити, що Франкфурт так і не замінив Лондон як фінансову столицю Європи, про що говорили окремі особи ще у 2016-2017 роках.

Вкрай важливо, щоб європейські правоцентристські партії, які розглядають підхід часткового абсорбування ідеології правих популістів, врахували ці помилки, адже надмірна крайня політика навіть у невеликій частині питань, може відштовхнути поміркованих виборців, які почнуть обирати лібералів або ж лівоцентристів. Кожен кейс окремої держави ЄС на локальному рівні різниться, враховувати навіть невеликі деталі вкрай важливо.

Кейс вмілого маневрування сеньйори Мелоні

На парламентських виборах 2022 року Мелоні очолила свою партію як головний кандидат, а "Брати Італії" стали переможцями, здобувши близько 26% голосів, випередивши інші партії й ставши головними у коаліційному уряді.

Коли праві популісти, зокрема "Ліга" під керівництвом Маттео Сальвіні, змогли покращити свої електоральні показники, "Брати Італії" Мелоні продемонстрували, що утримувати радикалів у коаліції можна, й навіть необхідно. Мелоні майстерно поєднала риторику правого популізму із раціональною політикою класичного правого центру, що дало партії стабільну базу підтримки виборців вдома, а Італії місце у "Брюссельській бульбашці".

Мелоні проти канабісу, сурогатного материнства та гендерних досліджень у школах. Висловлюється за морську блокаду Середземного моря, криміналізацію "ісламського фундаменталізму" і прямі вибори президента. Підтримує економічну політику та підвищення народжуваності. При цьому виступає за проатлантичну та проєвропейську політику, прямо засуджує вторгнення Росії в Україну та вважає, що переговори з Путіним є безперспективними.

Мелоні позиціонує себе не тільки як націоналістична лідерка, але й як політикиня, яка вміє будувати конструктивний діалог з Брюсселем, одночасно підтримуючи добрі стосунки з ідеологічно близькими колегами — з вересня 2020 року Мелоні є президенткою партії "Європейські консерватори та реформісти" (ECR, Європейський Парламент).

Фактично Мелоні є прикладом того, як повинні були б виглядати нові праві у континентальній Європі, проте на превеликий жаль, тенденція гірша й точно не на користь раціональної проєвропейської політики. Праві популісти продовжують мати гарні стосунки з Кремлем й часто виступають проти загальної зовнішньої політики Європейського Союзу.

У ФРН "Альтернатива для Німеччини" (АдН) досягла дійсно серйозних успіхів, особливо на сході країни. З 2013 року АдН поступово перетворювалася з євроскептичної партії на відверто антиміграційну силу. На виборах до Європейського парламенту у 2024 році АдН здобула 16% голосів, що майже на 5% більше, ніж у 2019 році, ставши другою партією після ХДС/ХСС та отримавши підтримку у всіх п'яти східних федеральних землях. На виборах у Тюрингії 2024 року АдН стала першою ультраправою партією, що здобула більшість у місцевому парламенті. Партія також показала високі результати в Бранденбурзі та Саксонії. АдН з 2022 року системно голосує проти надання фінансової та військової підтримки Україні, а окремі меседжі від лідерів партії іноді просто жахають.

Франція також спостерігає відродження націоналістичних настроїв завдяки зниженню електоральних рейтингів республіканців й лібералів, а також "Національному об'єднанню" на чолі з Марін Ле Пен, яка на президентських виборах 2017 року отримала 33,9% голосів у другому, а у 2024 — 41,46%. Щодо війни в Україні "Національне об’єднання" змінило курс — якщо раніше Ле Пен неодноразово висловлювала симпатії до росії і навіть зустрічалася з Путіним, то після початку повномасштабного вторгнення засудила Кремль. Проте відбулося це не тому, що так хотілося, а тому, що не було іншого вибору. Партія й надалі не підтримує надання військової допомоги Україні, що красномовно говорить про факт гри на руку росії. У політиці, як усі розуміють, риторика та реальні дії можуть різнитися.

Та сама тенденція у Нідерландах, Швеції та Австрії. Про Угорщину Орбана та Словаччину Фіцо годі й казати. Євроскептицизм процвітає, праві радикали набирають популярності, а раціональні правоцентристи можуть втрати своїх прихильників, як на виборах на рівні окремих держав, так і у наступному електоральному циклі на рівні ЄС у 2029 році.

Основні переваги та недоліки абсорбування ідеології:

Переваги:

• Правоцентристи можуть розширити підтримку, привертаючи електорат, якому близькі ідеї збереження традицій, захисту кордонів, протекціонізму.
• Абсорбування допоможе утримати владу в руках поміркованих сил, зменшуючи вплив радикальних партій.
• Частково інтегруючи ідеї правих популістів, правоцентристи задають їм поміркований тон, що знижує крайнощі в політичному дискурсі.

Недоліки:

• Можлива втрата поміркованих виборців: надмірний ухил вправо може відштовхнути центристів.
• У партії можуть виникати конфлікти, а також суперечності між традиційними та новими виборцями.
• Фокус на правих ідеях може відволікати від соціальних та економічних питань, які важливі для усіх виборців, тому між риторикою та фактичними діями необхідно правильно й завчасно прораховано балансувати.

Підсумовуючи, хочу наголосити, що інтегрувати частину ідеології правих популістів, на мою особисту думку, все ж необхідно. Німеччина вже фактично заморозила свою Шенгенську зону у відповідь на проблеми з мігрантами та підвищення електорального рейтингу АдН. Від успішності балансування, абсорбування ідеології та подальших прорахованих дій, залежатиме не тільки майбутнє правоцентристів, а й можливо майбутнє самого Європейського Союзу.

Гліб Остапенко, політолог, експерт з питань зовнішньої політики