Останнім часом виникла непроста ситуація на кордоні між Польщею та Україною, пов'язана з перевезенням вантажів. Польські перевізники виступають ініціаторами блокувань, ускладнюючи роботу українських колег.

За повідомленнями Wiadomosci Rolnicze Polska польські фермери, які приєдналися до блокади перевізників на кордоні з Україною, планують продовжити свій протест 24 години на добу до 3 січня, хоча спочатку планували блокувати перетин кордону до суботи.

Наразі відомо про смерті двох водіїв українських вантажівок, які сталися в безкінечних чергах в очікуванні моменту перетину українсько-польського кордону. Економічні втрати сягають десятків мільйонів євро і продовжують зростати. Все це змушує замислитися відносно шляхів швидкого можливого вирішення ситуації, в тому числі і у правовій площині.

Найперше варто наголосити, що поточна "блокада" українських вантажів із правової та фактичної точок зору суттєво відрізняється від попередніх обмежень, яких зазнавав український експорт весною-літом цього року.

Найголовнішою відмінністю є те, що попередня тимчасова заборона ввезення зерна і десятків інших видів продовольства з України відбувалася завдяки діям офіційної влади Республіки Польща, оформлених на підставі урядової постанови.

Сьогоднішня ж ситуація є результатом дій приватних осіб: асоціацій польських перевізників, фермерів тощо, тобто юридично не є ініціативою з боку держави.

Те, що блокування доріг здійснюється у «приватному порядку» і Польська держава жодним чином не підтримує дії свого ж громадянського суспільства (принаймні офіційно), суттєво обмежує вибір правових інструментів, якими Україна може спробувати урегулювати проблему. 

Так, у ситуації, коли експорт українських товарів зазнавав обмежень на підставі рішень польського Уряду, ми цілком слушно апелювали до міжнародно-правових механізмів, зокрема, звертаючись із відповідними вимогами до органів Європейського Союзу, Світової Організації Торгівлі, обґрунтовуючи, що польська сторона порушує свої ж зобов’язання, взяті нею в рамках, зокрема, ЄС, СОТ та двосторонніх міждержавних угод.

Сьогодні ж посадові особи Республіки Польща, ніби не будучи суб’єктом "блокади", можуть лише висловити свої щирі співчуття українським колегам, принагідно висловивши привітання із Річницею Революції Гідності, та жодним чином не остерігатись дій або рішень із боку наднаціональних структур, які спроможні завдати хоч якоїсь помітної шкоди їх інтересам.

Звичайно, в цьому випадку ми не враховуємо шкоду від докорів сумління або ж переживання внаслідок висловлення "глибокої занепокоєності" очільниками міжнародних організацій та держав. Все таки наш досвід свідчить, що інститут "глибокої занепокоєності" як один із головних в сучасному міжнародному праві, наразі переживає певну кризу і не може вважатися ефективним засобом вирішення реальних проблем.

Проміжний висновок

Таким чином із викладеного вище можемо зробити висновок. Оскільки блокування українського експорту здійснюється приватними особами на польській території, то правовий ключ до вирішення цього питання лежить в межах польської правової системи, а не в межах системи міжнародного права.

Оглядово вивчаючи проблематику правопорушень у сфері дорожнього руху, точніше – перекриття доріг та шляхів сполучення в Республіці Польща, можемо констатувати, що проблематика для поляків не є новою. Виявляється, що польські активісти час від часу користуються подібними засобами, природно викликаючи невдоволення та спроби запровадити сувору відповідальність за подібні дії.

І тут нас чекає погана новина – наразі спроби посилити відповідальність за перекриття доріг виявилися неуспішними і "непосилена" відповідальність виглядає наступним чином. Так, згідно до ст.90 Кодексу про дрібні правопорушення (аналог українського Кодексу про адміністративні правопорушення) за блокування дороги передбачено штраф до 500 злотих або "догану", більш звичною нам термінологією – "попередження". Рішення у справах має приймати суд, тобто національний суд в межах Республіки Польща.

Власне, як свідчать принаймні окремі матеріали польських журналістів: "на практиці у судів немає підстав накладати найвищі покарання, особливо у випадку протестів водіїв таксі чи фермерів. Скоріше – із урахуванням дії, наприклад, суспільного блага, за особливими причинами чи в межах права на протест – суд може визнати когось винуватим, але утриматися від призначення покарання".

Тобто, якщо наразі стала практика польських судів буде продовжена, а підстав вважати інакше наразі нема, то із високою імовірністю більшість учасників блокади (за умови якщо польська поліція складе відповідні матеріали і направить справи до суду) отримає "попередження" та уникне навіть грошових стягнень. Свого роду "глибока занепокоєність", але вже не в міжнародно-правовому виконанні, а у виконання національної судової системи Польщі. І, враховуючи наявний досвід використання польським громадянським суспільством подібних засобів протесту, учасники "блокади" це чудово усвідомлюють.

Залишаються ще господарсько-правові механізми типу подання до польських судів позовів про стягнення завданих "блокадою" збитків, але подібного роду процеси найбільш імовірно розтягнуться на роки і не спроможні оперативно вирішити проблему.

Із наведеного можна констатувати, що швидке та ефективне подолання "блокади" правовим шляхом залежить від можливості та бажання польської влади застосувати результативні заходи юридичної відповідальності до представників свого громадянського суспільства, фактично порушивши принцип "мовчазної згоди" із подібними діями, який було сформовано багаторічною фактичною практикою.

Чи здатна польська влада відновити законність на своїй же території, не потураючи протиправним суспільним настроям, зможе показати тільки час.

Геннадій Дубов, кандидат юридичних наук, політичний оглядач