Не є секретом характер стратегічного партнерства між США та Ізраїлем.
Також секрет Полішинеля - це найпотужніше лобі Ізраїлю у Вашингтоні на всіх рівнях влади.
Є навіть такий термін - "ідішмен" у контексті цього впливу завдяки колосальній міграції до США євреїв із Європи у XX столітті, яких відносили до ашкеназі та які часто розмовляли більше ідишем, ніж івритом.
Досить сказати, що блискучий єврейський письменник Шолом-Алейхем із Києва, який у творах фігурував як Егупець (омріяне місце, де хочеться жити, але звідки доведеться піти, як колись із Єгипту в пошуках Землі Обітованої), помер у Нью-Йорку 1916 року.
У Нью-Йорку ж видавалися і найкращі збірки поезії на ідиш, якщо не брати до уваги традиції радянських письменників на ідиш, таких як Перец Маркіш.
До покоління ідішмен можна віднести і Блінкена, і чоловіка Вікторії Нуланд - Рональда Кагана, одного із засновників "Проєкту "Нове американське століття", члена єльського братства "Череп і кістки", теоретика ідеології неконконів, сина Дональда Кагана, відомого історика і професора Єльського університету.
Саме покоління "ідішмен" по цеглинці, з покоління в покоління і вибудували унікальну систему ізраїльського лобізму в США, сприймаючи це і як свій внесок у становлення ізраїльської держави.
До речі, покоління ідішмен на 99% формує і характер політики США щодо росії, бо вважається, що вони краще за інших розуміють російську специфіку (що, до речі, вже не відповідає дійсності й було актуальним лише в період Холодної війни та протистояння США з СРСР).
Але ось сталася вельми цікава подія.
США запровадили технологічні обмеження, заборонивши без спеціальних ліцензій експорт чипів для функціонування штучного інтелекту в низку країн.
Заборона діє щодо Китаю і рф, що цілком очікувано, оскільки це геополітичні суперники.
Заборона діє щодо Бразилії, тому що вона член БРІКС і відіграє особливу роль у Південній Америці.
Заборона діє щодо Туреччини - продадуть кому завгодно, справа в ціні.
Але чому заборона торкнулася Ізраїлю?
У чому ж причина?
А вона в тому, що в Ізраїлю є своя ієрархія інтересів:
1. Національні інтереси.
2. Інтереси міжнародних партнерів, але лише в параметрах, які не суперечать пункту першому.
При чому, у США про це добре знають. А в Ізраїлі знають про те, що США знають. А в США знають, що в Ізраїлі знають про те, що вони знають.
А інтереси Ізраїлю полягають у тому, щоб в Ірану не з'явилася ядерна зброя і засоби доставки, які можуть пробити ізраїльську ППО. А також у тому, щоб у хуситів не з'явився свій "орєшнік".
І цього можна досягти двома шляхами: військовим і системою геополітичного стримування.
Перший шлях залежить від США. Але другий, не повністю, а частково, але поки що залежить від рф.
Бо росія може прискорити процес ядерного озброєння Ірану. А може і не прискорити.
Наприклад, в угоді про стратегічне партнерство, яку рф та Іран підпишуть 17 січня, на відміну від аналогічної угоди з КНДР, немає розділу про військову взаємодопомогу.
Тому що такий розділ був би вкрай небезпечний для Ізраїлю.
Тому система міжнародного лобізму Ізраїлю і його зовнішня політика складніша і багатогранніша, ніж багатьом здається.
Помилково сприймати її лише як лінійну залежність по осі Вашингтон - Тель-Авів, хоча й недооцінювати цей зв'язок явно не варто.
До речі, протягом повномасштабної війни Ізраїль так і не передав /не продав/ не поставив у борг Україні летальну зброю, наприклад, засоби ППО.
Хоча поставив "Пращу Давида" Фінляндії одразу після її вступу до НАТО, явно за запитом США.
Пояснюється це саме багатошаровістю системи зовнішньої політики і безпеки.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
