Зустріч Президента України Володимира Зеленського з Дональдом Трампом та віцепрезидентом Джей Ді Венсом стала не просто дипломатичною кризою, а частиною ширшої гри, що тривала вже кілька тижнів. Публічна перепалка в Овальному кабінеті не була випадковою – вона стала фінальним акордом у серії маневрів, які передували переговорам, зокрема зустрічей між представниками США та росії в Ер-Ріяді та Стамбулі.

Після таємних переговорів США з росією стало зрозуміло, що Білий дім веде подвійну політику. Вашингтон не лише прагнув зменшити свою залученість у конфлікт, але й використовував Україну як важіль тиску на своїх союзників. Вимоги адміністрації Трампа до Києва стали частиною цієї великої дипломатичної гри.

Тиск на Зеленського з боку американців має кілька цілей:

1. Примус до угоди щодо надр. Вашингтон вимагає від Києва підписання угоди про видобуток рідкоземельних металів, що дозволило б США отримати доступ до стратегічних ресурсів України без гарантій безпеки.
2. Формування політичного тла для переговорів. Заяви про необхідність зміни керівництва в Україні та територіальні поступки Росії вказують на те, що Вашингтон прагне підготувати ґрунт для навʼязування мирних переговорів саме в такому ключі.
3. Розкол між Європою та Україною. США прагнуть переконати європейських партнерів у необхідності домовленостей із Москвою, що змушує Київ шукати підтримки в інших центрах сили.

Крім того, з’явилися повідомлення, що Москва могла пообіцяти Трампу відновлення газопроводу "Північний потік-2" у партнерстві з американським бізнесом. Подібні домовленості існували ще під час адміністрації Байдена, проте санкції ЄС поки що роблять реалізацію цього проєкту малоймовірною. Однак ситуація може змінитися впродовж місяця, що може серйозно вплинути на європейську енергетичну політику.

Показовим є те, що після зустрічі Зеленського з Трампом американські офіційні особи, включно зі спікером Палати представників Майком Джонсоном, відкрито говорять про зміну влади в Україні. Водночас у Лондоні відбувся саміт європейських лідерів, які, навпаки, висловили підтримку Києву.

Переговори в Ер-Ріяді та Стамбулі: що за лаштунками?

Переговори в Ер-Ріяді та Стамбулі стали важливими подіями, які створили фон для подальших дипломатичних маневрів і тиску на Україну. У Саудівській Аравії відбулися неформальні консультації між представниками США та Росії, які, за даними інсайдерів, зачіпали можливість "заморожування" конфлікту на умовах територіальних поступок України. У Стамбулі ж було обговорення альтернативних сценаріїв для врегулювання війни, в яких ключову роль могли б відігравати Туреччина та низка інших держав.

Основною темою зустрічі в Ер-Ріяді стало тестування можливих умов, на яких могла б бути досягнута певна угода між США та росією. Згідно з наявною інформацією, російська сторона спробувала "купити" американську адміністрацію перспективами співпраці в Арктиці, зокрема можливим відновленням економічної активності на Північному морському шляху із залученням західних компаній. Основні моменти переговорів:

• Росія пропонує "нову Ялту". Москва намагається створити новий формат глобального поділу сфер впливу, в якому рф та США вирішували б ключові питання безпеки без участі інших країн. Кремль натякає на можливість поступок у війні в Україні в обмін на визнання його контролю над окупованими територіями.
• Обговорення економічних угод. Москва, розуміючи економічну кризу, що насувається через санкції, запропонувала Вашингтону варіант співпраці у сфері енергетики, особливо у відновленні діяльності газопроводу "Північний потік-2". За деякими даними, РФ також запропонувала американським компаніям участь у спільних розробках ресурсів в Арктиці, що напряму зачіпає китайські інтереси.
• Україна як розмінна монета. росія намагалася донести думку, що продовження війни вигідне лише європейцям, тоді як США можуть отримати більше вигоди, якщо підуть на "мирний" компроміс. Обговорювалися формати замороженого конфлікту, що нагадує корейський сценарій, з демаркаційною лінією вздовж фронту та частковими гарантіями безпеки.

У Стамбулі Туреччина виступила як посередник, намагаючись запропонувати компромісний варіант врегулювання. Анкара прагне грати ключову роль у переговорах, водночас балансуючи між росією, НАТО та Україною. Основні моменти переговорів:

1. Можливість гарантій безпеки від Туреччини та інших держав. Туреччина виступила з пропозицією створення механізму колективної безпеки для України, в якому гарантії надавали б кілька країн, зокрема Великобританія та Франція. Турецька сторона порушила питання контролю над Чорним морем і намагалася сформулювати формат, за якого Росія не змогла б домінувати у регіоні.
2. Роль Туреччини у майбутньому післявоєнному врегулюванні. Туреччина зацікавлена в отриманні ексклюзивних контрактів на відбудову України. Також обговорювалися питання енергетичної безпеки, зокрема перспективи України як хабу для постачання газу в Європу через альтернативні маршрути.
3. Реакція України на можливі сценарії. Київ відкинув сценарій територіальних поступок, наполягаючи на тому, що будь-які переговори можливі лише за умови відновлення суверенітету України. Водночас Туреччина намагається використати свій статус посередника для того, щоб отримати вигідніші позиції у відносинах як із Заходом, так і з росією.

Як ці переговори вплинули на Вашингтонський скандал?
По-перше, вони створили фон для переговорів у США. Ер-Ріядські консультації створили інформаційний фон, на якому відбувалася зустріч Зеленського з Трампом. США могли використовувати ці переговори для тиску на Україну, аргументуючи, що можливість "мирного" врегулювання є реальним варіантом. США пробують нав’язати Україні модель "замороженого конфлікту" через поступки Москві. Це не лише призведе до втрати частини територій, а й залишить країну у стані перманентного ризику відновлення бойових дій.

По-друге, вони запустили посилення ролі Європи. Переговори в Стамбулі та Лондонський саміт показали, що європейські країни готові діяти самостійно, особливо якщо США продовжуватимуть грати у власну геополітичну гру. Європейські країни дедалі більше беруть на себе ініціативу у підтримці України, однак Вашингтон може спробувати змусити їх змінити курс. Якщо США та Європа не дійдуть згоди щодо підходу до війни, це послабить єдину позицію Заходу та створить сприятливі умови для росії.

Своєю чергою росія пробує скористатися ситуацію. Кремль намагається грати на розколі між США та Європою, натякаючи, що переговори з Вашингтоном можуть бути ефективнішими, ніж з колективним Заходом. Кремль може сприйняти ці переговори як сигнал до подальшої військової ескалації, адже будь-які поступки з боку Заходу трактуються росією як прояв слабкості. Це може включати активізацію бойових дій в Україні, а також провокації проти країн Балтії чи Польщі.

Україні необхідно активізувати військово-дипломатичні зусилля та поглиблювати співпрацю з європейськими партнерами. Київ має чітко формулювати свої "червоні лінії" на переговорах і не допускати підписання угод, що можуть підірвати його суверенітет та безпеку. Крім того, важливо заручитися підтримкою тих держав, які виступають за посилення санкцій проти росії та надання довгострокової військової допомоги Україні. Розвиток власного оборонного сектору та інтеграція у європейські ініціативи мають стати ключовими напрямками подальшої стратегії Києва.

Європа бере ініціативу: протидія американському тиску?

Після Вашингтонського скандалу Велика Британія та інші європейські союзники активізували підтримку України. На саміті в Лондоні було досягнуто домовленості, що основою потенційного перемирʼя мають бути сильні гарантії безпеки, серед яких розглядається можливість залучення механізмів Північноатлантичного договору. Першим рівнем гарантій безпеки має стати підтримка та посилення ЗСУ, а додаткові гарантії розроблятимуться спільно зі Сполученими Штатами.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Україну потрібно перетворити на "сталевого дикобраза", який буде неперетравним для потенційних загарбників. Для цього передбачено не лише військову допомогу, але й захист енергетичної інфраструктури та загальне посилення стійкості України.

Також другого березня у Великій Британії було досягнуто стратегічної домовленості про запуск масштабного проєкту LMM-RapidRanger для зміцнення протиповітряної оборони України. Проєкт на суму 1,6 млрд фунтів стерлінгів передбачає виробництво понад 5 000 ракет-перехоплювачів LMM та пускових установок, що ефективно знищують дрони типу "Шахед". Однак постачання розраховане на довгострокову перспективу – до 2030 року.

Премʼєр Британії Кір Стармер також анонсував створення "коаліції охочих" для забезпечення виконання мирної угоди в Україні. Він підтвердив, що Велика Британія готова відігравати провідну роль у цій ініціативі та брати участь у миротворчій місії – "чоботами на землі та літаками в повітрі". За його словами, необхідно рухатися вперед та надати новий імпульс мирним переговорам разом із США та європейськими союзниками.

З огляду на останні події Київ має тісніше працювати з європейськими союзниками, щоб компенсувати можливий відхід США від безпекових зобов’язань та забезпечити свою обороноздатність у довгостроковій перспективі.
Президент Франції Емманюель Макрон та прем'єр Британії Кір Стармер пропонують встановити перемирʼя в Україні строком на один місяць. Після саміту лідерів щодо України у Лондоні Макрон заявив, що ініціатива передбачає "перемирʼя в повітрі, на морях і в енергетичній інфраструктурі". Він також зазначив, що припинення вогню буде першим етапом, а згодом може бути розгорнута миротворча місія.

Президент Володимир Зеленський підтвердив, що йому відомо про цей план, заявивши: "Я в курсі всього". Водночас європейські лідери наголошують, що без належних гарантій безпеки будь-яке перемирʼя може стати черговим тактичним маневром росії.

Запропоноване Макроном і Стармером перемирʼя на один місяць виглядає радше як дипломатична ініціатива для створення простору для переговорів, ніж як реальний шанс на тривале припинення вогню. Його реалізація потребує декількох ключових передумов. По-перше, гарантій виконання. Перемирʼя може бути ефективним лише в разі чітких механізмів контролю, які передбачатимуть не лише моніторинг, але й санкції за його порушення. Європейські країни обговорюють можливість залучення миротворців, однак без погодження США та НАТО це навряд чи буде здійснено. По-друге, має бути мотивація сторін, особливо рф.

Для Кремля вигідним може бути тимчасове перемирʼя, якщо воно дозволить перегрупувати сили, відновити військову логістику та підготуватися до нової фази бойових дій. Росія може погодитися на паузу, якщо отримає гарантії, що Захід не використовує цей час для посилення України. По-третє, реакція США. Вашингтон поки що утримується від підтримки цієї ініціативи. Риторика Трампа та його адміністрації свідчить, що вони можуть наполягати на включенні в переговори питання територіальних поступок України.

Внутрішньополітичний вимір: чи готова Україна до нових викликів?

На тлі глобальних змін Україна має зміцнювати внутрішню політичну стабільність. Заклики з Вашингтона про зміну влади можуть спричинити політичну кризу в Києві, що лише зіграє на руку Москві. Зеленському та українському керівництву потрібно консолідувати суспільство та міжнародних партнерів, аби не допустити реалізації сценарію нав’язаних поступок.

Тож Україна має зміцнювати власну дипломатичну позицію, зберігаючи довіру та підтримку європейських союзників. Як Україні маневрувати в цій складній грі? По-перше, зміцнювати європейський альянс – Париж, Берлін і Лондон стають ключовими партнерами. По-друге, готуватися до самостійної оборони – можлива втрата американської підтримки змушує робити ставку на власні сили. По-третє, використовувати Китай і Туреччину як важелі проти рф – дипломатична гнучкість стане критично важливою. По-четверте, зміцнювати внутрішню стабільність – посилення політичної єдності та економічної стійкості критично важливі.
Україна опинилася в центрі геополітичного шторму.

Якщо Київ зможе використати всі наявні важелі впливу – від європейської підтримки до китайських та турецьких інтересів – він зможе вистояти в цій складній грі та вийти з неї сильнішим.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”