Минулого тижня Україна пройшла екватор зими та опалювального сезону. Попри всі труднощі які виникали, хоч вони і були малопомітні широкому загалу, ми все ж пройшли і з надією дивимось у найближче майбутнє – дочекатися весни.

Станом на сьогодні можна констатувати, що масованих російських атак на енергетичний сектор не було. Точніше навіть сказати, масованих уражень від повітряних атак не було, бо ми просто не маємо інформації про те, куди були спрямовані ті всі сотні дронів та ракет. В енергосистемі – суттєвий дефіцит потужностей та відсутні резерви, а тому відсутність уражень інфраструктури та збільшені можливості імпорту електроенергії дали можливість пройти до екватора зими без відключень. При цьому, ми дуже "умовно" пройшли піки без відключень. Адже з одного боку, нам допомогли природні непрогнозовані чинники – рекорди виробництва гідроелектростанціями і те, що деякі регіони були відключені внаслідок негоди, а отже фактичне споживання було меншим.

Проте, обстріли та ураження були. Найбільше постраждала прифронтова Курахівська ТЕС. Чесно кажучи, десь після десятого обстрілу я вже втратив лік, скільки їх було по сьогоднішній день. Персонал станції – безумовно люди сталевої волі, сміливість та відданість яких, навряд чи можемо осягнути повною мірою. Інколи допомагали і тривоги, під час яких люди ідуть в укриття і скорочують споживання.

Проте хороші новини у минулому, що логічно, не означають ризику відсутності поганих новин у майбутньому, у другій половині зими. Головний диспетчер енергосистеми Віталій Зайченко переконаний, що ворог все ж готується до обстрілів енергосистеми, а отже і ми повинні бути готовими. Хороша новина, щоправда, полягає у тому, що чим пізніше вони почнуть, тим менше часу ми будемо з відключеннями. Адже з настанням весни, (а може й раніше, як це було минулого року) різко зросте виробництво сонячними електростанціями, які компенсуватимуть скорочення виробництва потенційно пошкодженими обʼєктами.

Інша справа, що після цієї зими буде нова. І нам не відомо як довго триватиме війна, і скільки буде повітряних атак ворога. Як би нам радісно не повідомляли про зростання дозволених обсягів перетоків із Європою, ми не можемо сподіватися лише на імпорт у покриттях піків та дефіцитів. Потрібно відновлювати пошкоджені і будувати нові сучасні потужності на заміну знищеним. І це, зокрема, про малопотужну та розосереджену генерацію. Особливо гостро стоїть потреба високоманеврових газових пікових потужностей, які дадуть можливість збалансовувати енергосистему у піки, коли ледь не кожного холодного дня нам катастрофічно не вистарчає електроенергії. У періоди пікових холодів і на аварійну допомогу із сусідніх країн складно розраховувати, адже і там енергосистема може працювати на межі можливостей і вільних потужностей може просто не виявитися.

Чому їх досі немає? Відповідь не у сфері воєнних ризиків. Бо на ринку лише зростають борги, але не ринкові стимули. Бо інвестиційний клімат формується не з трибун конференцій у Лондоні чи Лугано, а кропіткою працею всередині країни та захищеністю інвестицій.

Ми безумовно пройдемо другу половину цієї зими. Інше питання: як ми проходитимемо усі наступні?

Андріан Прокіп, керівник програми "Енергетика" Українського інституту майбутнього