Щодо публічних суперечностей, які ми спостерігаємо в останні декілька днів.
- Переконана, що на сьогодні немає конфлікту як всередині влади (між військовими та цивільними), так і між владою та опозицією. Якщо ви проведете опитування з питання, яким ви бачите майбутнє України і що вважатимете перемогою, то відповідь (як у військових, так і цивільних; як у влади, так і в опозиції) буде майже ідентичною, якщо не повністю ідентичною. Але протиріччя, які активізувались, та публічні заяви з різних боків, думаю, є, і стосуються ці протиріччя, як поточної тактики, так і способу комунікації. Залужний усе правильно зробив, що публічно сказав про військовий статус-кво. Бо довга, позиційна війна, тим більше потребує підтримки суспільства, а значить - і розмови.
- Політики ж (влада та опозиція) повинні, по-перше, визначитися з виборами (це має бути спільна позиція), будуть вони чи не будуть наступного року. Бо уже помітна привʼязка в публічних проявах саме до передвиборчого контексту - політичних оцінок, сконцентрованих на персоналіях, а не процесах, стає все більше, і це не є good. По-друге, віднайти баланс у публічній активності як щодо тем (про що можна і треба, а про що не можна і не варто публічно говорити, поки триває війна), так і щодо якості. Знаєте, це ненормально, коли влада при заміні керівника такого важливого напрямку як ССО чомусь як страус засунула голову у пісок, привернувши тим самим прямо навпаки ще більшу увагу до теми. Як і ненормально, що опозиція вхопилася виключно за процедуру (хоча сутність, думаю, стосується нашої тактики), так і за те (в оцінці попередника та наступника), хто генерал, а хто полковник (значить, кращий чи гірший).
- У нас є маса тем (не військових), про які політики можуть та мають говорити. Ви запитайте у когось на вулиці, що йому відомо про "7 критеріїв, необхідних для початку процедури вступу України в ЄС". Мало хто, думаю, перерахує й декілька. І таких тем - багато. Чому про це так мало говориться публічно?
Олеся Яхно, політичний експерт
