У 2024 році ВВП Аргентини скоротиться на 3%, але вже у 2025-му може збільшитися на 5 процентів. Так прогнозує МВФ і низка міжнародних банківських груп.
Фонд дає Аргентині прогноз зростання і на 2026-й рік. І знову на 5%.
Але навіть за такого зростання Аргентина вийде лише на "доковідний" рівень 2021 року, тобто поки що - це відновлювальне та кон'юнктурне зростання, а не структурне.

Профіцит держбюджету Аргентини 

У 2024-му році в Аргентині зафіксовано торговий профіцит на майже 19 млрд дол.
Що цілком логічно. За відомою формулою внутрішніх балансів, профіцит державного бюджету країни призводить автоматично до профіциту бюджету торгівельного (перевищення експорту над імпортом).
Це дефіцит бюджету потрібно компенсувати дефіцитом зовнішньої торгівлі, але в Аргентині у 2024 році зафіксовано протилежний результат - профіцит держбюджету в розмірі 0,3%.

Як це працює? Різко скорочуються державні видатки, насамперед соціальні та видатки на інфраструктуру - ось вам і профіцит держбюджету.
У населення стало менше грошей - купують менше імпорту. У бізнесу стало менше фінансів - уповільнюють капінвестиції та знижують технологічний імпорт, хоча в абсолюті - імпорт може і зрости. Тут питання в динаміці. Ось вам і профіцит торгівлі.

Дивно, що за такого торгового профіциту, песо адміністративно девальвує (у 2024 - на 2% на місяць, у 2025-му - на 1% щомісяця).
Хоча сам факт адміністративного регулювання курсу національної валюти у 2024 і 2025 роках різко суперечить принципам лібертаріанства, які проголосив перед виборами Мілей.
Як можуть лібертаріанці адміністративно регулювати курс національної валюти - загадка. Нинішній показник експорту Аргентини - це залишкова інерція валового нагромадження основного капіталу в "злочинному минулому" - Хуаном Пероном, пероністами і кіршнеристами.
Так, їх усіх можна звинуватити в корупції та порушенні прав і свобод громадян. Але ось у чому їм не можна точно дорікнути, так це в нелюбові до індустріалізації.
Промисловість і розвиток базової інфраструктури вони любили.
На ресурсах старої економіки Аргентина створила глибину переділу першого і другого рівнів. Це, звісно, не літаки та ракети, але й не чиста сировина.
У 2024 році в експорті Аргентини спостерігалася така структура:
- продукція машинобудування - 37,2%;
- продукція переробки в сільському господарстві - 28%;
- сировина - 23%;
- енергія - 12,1%.

З продуктів агропереробки в лідерах - борошно і гранули соєвої олії - сумарно 13,2%.
З аграрної сировини - кукурудза з 9%. З продуктів первинного переділу: сирі нафтові олії, сира соєва олія - сумарно 7%.

З ким торгує Аргентина? 

Виникає питання, куди ж все це Аргентина продає? Та здебільшого в сусідню Бразилію - 17,1% і в Чилі - 8%. Ще 8% експорту йде в США.
Що примітно, Мілей постійно намагається влаштувати "танець з бубном" навколо зміни формату участі Аргентини в зоні південноамериканської вільної торгівлі - Меркосур, що загрожує втратою ринку Бразилії.
Натомість Мілей хоче роздобути угоду про зону вільної торгівлі зі США.
Хоча ні аргентинська соя, ні нафтові олії, ні продукція машинобудування в США не потрібні.
Та й важко буде Мілею домовитися з Трампом про вигідний для Аргентини формат взаємної торгівлі, скоріше, навпаки.

Вангую: питома вага аграрної сировини в структурі експорту Аргентини буде збільшуватися, а машинобудування - падати. Як в Україні, починаючи з 2005-го...

Можлива криза участі Аргентини в південноамериканській зоні вільної торгівлі (хоча, гадаю, до такого абсурду Мілей все ж не дійде). Загалом, зниження рівня економічної складності у цій країні є більш ніж ймовірним.
Також слід наголосити, що Аргентину досить просто вивчати: вона прямо по наших стопах іде. Але є й важливі відмінності.
В Аргентини немає сусіда, який хоче її захопити: отже, війни там не буде.
Багато сусідів живуть гірше - отже, не буде й постійного негативного фактора порівняння, що дасть більш позитивне тло реформам Мілея.
Він, звичайно, талановитий, але не настільки: найбіднішою країною в Латинській Америці Аргентина точно не стане.

Поруч з Аргентиною немає процвітаючого ринку праці - отже, не буде і значної трудової міграції - до Бразилії аргентинці точно не поїдуть, а США - далеко.
Хороші перспективи цін на аграрну сировину найближчими роками дозволять потай розвиватися "голландській хворобі", коли бурхливе зростання сировинного сектору дає змогу камуфлювати до певного часу деіндустріалізацію і водночас дає стимул зростанню сектору послуг.

Так може тривати досить довго, але потім все одно виразки деіндустріалізації та десоціалізації вилізуть назовні.
Деградація системи освіти і науки за Мілея також не дасть "швидких результатів".
Крім того, Аргентині практично не потрібно розвивати армію і ВПК, а енергоресурси є свої. Це заощадить внутрішні ресурси.

З іншого боку, як і належить при "голландській хворобі", будь-який обвал цін на аграрну сировину на світових ринках - обвалить і реформи Мілея: внутрішнього стабілізатора у вигляді промисловості та платоспроможного попиту і споживання у нього вже не буде.
Ну і не лише лібертаріанцям рости (до речі, постковідне зростання ВВП Аргентини МВФ прогнозував ще до Мілея).
Фонд назвав топ-5 швидкозростаючих економік світу у 2025-му році:

• Індія - 6,5%.
• Філіппіни - 6%.
• Казахстан - 5,5%.
• Індонезія - 5,1%.
• Аргентина - 5%.

Місця з першого по четверте - суцільно дирижизм і сильні на макрорівні держави, "міксової" економіки.
Тобто, загальний рахунок: 4:1 на користь дирижизму і "міксової" моделі проти лібертаріанства.
А якщо взяти топ-10 країн, то рахунок буде 9:1.
А якщо топ-20, то 19:1.
А якщо топ-100, то 99:1.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик