Сьогодні відбулося створення мусульманського геополітичного протокластера.
Чому "прото"?
Тому що це ще зародок майбутнього кластера, який за певних умов може з'явитись у майбутньому.
Але раніше такої можливості не було апріорі, оскільки ціла низка мусульманських країн були, при найближчому розгляді, британськими постімперськими проєктами. А тепер така можливість виникла апостеріорі, з практичного досвіду та реальності.
Так, частина постколоніальних проєктів почила у Бозі, як, наприклад, Багдадський пакт, який анігілювався з падінням королівського режиму в Іраку та шахського – в Ірані.
Але зараз "Велика гра" Заходу на Близькому Сході ризикує "піти в кістку".
Основна причина – це війна Ізраїлю з Хамасом, Хезболлою, хуситами, Ліваном, загроза конфлікту з Сирією та великої війни з Іраном.
Ізраїль зараз йде у ва-банк, за принципом "чи пан, чи зник".
Цьому є пояснення - ядерна екзистенція з боку Ірану.
Стратегія Ізраїлю полягає в геополітичній хуцпі – взяти Близький Схід під свій контроль навіть ціною зламу системи міжнародного права. За великим рахунком цей злам уже стався.
Судіть самі: генсек ООН – персона нонграту в Ізраїлі; блакитні каски ООН – як декорація на Південному Лівані;
Ізраїль ніби каже цими кроками: немає жодного міжнародного права та системи міжнародної медіації конфліктів на майданчику ООН та його Ради безпеки.
ООН може приймати резолюції щодо деокупації Голанських висот, але це зовсім нічого не означає в практичній площині.
Є національні інтереси Ізраїлю та його титульного союзника – США. Все це посилюється месіанською ідеологією та надіями на глобальне домінування.
Не важливо у якій формі: світського сіонізму, ультраортодоксального очікування Машіаха чи цивілізаційної моделі "Світла народам".
У будь-якому разі – це позиція регіонального лідерства, коли країни Затоки перебувають "під лавкою".
Можливо, років 20 тому це дало б свої плоди, але зараз Ізраїль дуже ризикує, наприклад, запускаючи "курдську карту" в конфлікті з Туреччиною.
Я вже приблизно рік пишу статті про можливий сунітсько-шиїтський синтез і ось цей прогноз починає збуватися.
Відбувається це через зближення Організації ісламського співробітництва та Ліги арабських держав.
Але процес іде навіть ширше за цю синергію.
У Саудівській Аравії проходить "установчий з'їзд" нового геополітичного протокластера.
У майбутньому він може об'єднати арабський світ (передусім, йдеться про Єгипет і Саудівську Аравію), тюркський (Туреччина), перський (Іран) та південноазіатський (Пакистан, Афганістан).
Вже ухвалено "Проєкт резолюції арабо-ісламського саміту", в рамках якого учасники вимагають призупинити (sic!!!) членство Ізраїлю в ООН. І тут вимальовується досить проста конфінурація.
Я вже писав, що це США прикуті до ізраїльської геополітичної колісниці (Меркави), а не навпаки.
За республіканців Ізраїль легко втягне США у своє протистояння з ООН.
Навряд чи росія упустить можливість цим скористатися, посилюючи свій вплив на ООН і організуючи загальний похід Глобального Півдня за свої права, зокрема, як проєкту розширення постійного складу Радбезу шляхом включення до нього Індії та Бразилії.
Україна вже запізнилася з цією ініціативою: довго торгувалася з Делі, а, як відомо, "на перебірках - недобірки".
Але, на відміну від Ізраїлю, вся наша конструкція суверенітету тримається на системі міжнародного права.
Ізраїль був позбавлений цієї основи, можна сказати, з другого дня свого існування як незалежна держава, оскільки в історичній резолюції ООН йшлося про створення ДВОХ держав, єврейської та палестинської, а також про особливий статус Єрусалиму.
Але Ізраїль ґрунтується на низці успішних воєн, відносній слабкості ворогів, їх роз'єднаності, а також на факторі неофіційної ядерної зброї, зростаючої демографії (збільшення чисельності населення країни майже втричі з моменту завершення Війни Судного дня 1973-го). І, головне, на всеосяжній підтримці США та єврейській діаспорі.
Фактор міжнародного права у цих опціях відсутній начисто.
Україна поза системою міжнародного права ООН втрачає всі свої дипломатичні козирі.
Тож у наших інтересах у цій системі залишатися.
Стратегія Ізраїлю полягає у переході від дипломатії до війни, а стратегія України – у переході від війни до дипломатії.
А це дві діаметрально протилежні стратегії.
Події на Близькому Сході збіглися за часом із завершенням угоди між Саудівською Аравією та США щодо статусу "нафтодолара".
Зараз долар втрачає ексклюзив на проведення розрахунків з операцій з нафтою на світовому ринку, адже це основа його глобального домінування. Якщо нафту можна купити за юані чи рупії - це означає, що і Індія, і Китай потрапляють у найвищу геополітичну "лігу чемпіонів".
Чому процес створення мусульманського кластера прискорився саме зараз?
Час такий. Епоха "воюючих кластерів". Політичні еліти мусульманських країн живуть в умовах теократичного, ідеологізованого суспільства, яке звіряє своє життя по Корану та Сунні.
У цих умовах або зміни почнуться керовано "зверху", або хаотично, революційно "знизу".
Мусульманська вулиця, умма, може запалити і нову арабську весну.
Низи вже хочуть, а верхи?
Вони демонструють, що "можуть" жити по-новому, знімаючи таким чином катарсис революційної ситуації та гальмуючи відродження політичної системи "братів-мусульман" у своїх країнах.
Усі пам'ятають приклад Єгипту.
Саме тому цей процес і намагається очолити наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бен Сальман.
Але особливість нинішнього історичного моменту полягає в тому, що можлива атака США на Іран буде вже непрямою атакою на Глобальний Євразійський острів.
Тобто, на рф, Китай і навіть на КНДР.
Плюс частина Глобального Півдня, що приєдналася до цього квартету (за цю диспозицію потрібно окремо "подякувати" демократам і персонально Байдену).
І це протистояння вже не буде колишнім, розвиваючись за лекалами двох іракських воєн.
У Вашингтоні це добре розуміють, саме тому Трамп і розпочав свою риторику із заяви "про завершення всіх воєн".
Але насправді США доведеться вирішувати дещо інше завдання: завершення однієї, а краще і виключення відразу двох воєн з можливих трьох.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
