1. Глобальна політика: кінець ілюзії "пост-істрорії"

1.1. Розпад ліберального консенсусу
Повномасштабне вторгнення росії стало поворотним моментом, після якого світ остаточно перейшов із фази глобалізації до фази конкурентної фрагментації / регіоналізації:

• політична глобалізація замістилася посиленням геополітичних і геоекономічних блоків
• трансформація від "interdependence as peace" до "interdependence as weapon" — торгівельні відносини і ланцюги поставок стали інструментами примусу
• заміна універсальних правил силовими практиками великих держав і сферами впливу.

Колеги з аналітичних центрів (RAND Corporation, CSIS, Chatham House) також вказують, що війна стала каталізатором структурного розламу міжнародної системи, а не тимчасовою кризою. За оцінкою CEPR (2025), сукупна економічна вартість агресії наближається до $2,4 трлн. Ми оцінюємо сукупну втрату України і світу в більш ніж $3 трлн.

1.2. Китай: стратегія контрольованої турбулентності

Китай не став прямим бенефіціаром війни. Але китайська стратегія «го-політики» це фактично формування нової архітектури світових систем. Зокрема «здобутки» Китаю:

• збереження РФ як молодшого партнера, його більша залежність через ослаблення.
• використання війни для тестування санкційної архітектури Заходу, фактично краш-тест колективної системи безпеки Заходу
• просування альтернативних фінансових каналів (юань, розрахунки поза SWIFT, альтернативний центр підтримки і безпеки)
• уникнення ядерної ескалації як загрози глобальній торгівлі.

Водночас ціна дружби з Китаєм зростає для росії: Китай купує російські енергоносії зі значною знижкою, інвестує в Росію менше, ніж раніше Захід, отримує технологічно відсталого торговельного партнера, якому дорого продає компоненти і товари. З точки зору економіки, Китай є гіршим торговельним партнером для Росії, ніж був ЄС.

З 2024–2026 років є тенденція: Китай дедалі більше переходить від «безмежної дружби» до асиметричного прагматизму.

1.3. США: повернення до жорсткої геополітики

США остаточно повернулися до логіки великодержавного суперництва:

• ізоляціонізм, доктрина Монро 2.0 та інші аспекти NSS 2025
• нова індустріальна політика (мікроелектроніка, CHIPS Act, оборонне виробництво)
• тарифна політика
• переоцінка ролі Європи як союзника
• зростання воєнного бюджету
• тиск на країни Заходу і інших союзників і «загравання» з авторитарними режимами.

Внутрішня політична турбулентність США — найсерйозніший ризик для довгострокової архітектури безпеки. Трамп-2 перетворив питання гарантій безпеки з інституційних зобов'язань на транзакційну (угодову) політику.

1.4. Європа: стратегічне дорослішання

ЄС перейшов від енергетичної залежності до оборонної автономії — і зробив це швидше, ніж очікувалося за прогнозами, але пізніше, ніж нам би хотілося.
Ключові зрушення:

• У 2025 році всі союзники НАТО вперше досягли цільового показника витрат у 2% ВВП на оборону — порівняно з лише трьома країнами у 2014-му.
• Сукупні оборонні витрати членів НАТО у 2025 році склали близько $1,59 трлн —рекордний показник за всю історію Альянсу.
• На Гаазькому саміті НАТО 2025 року союзники взяли на себе зобов'язання довести витрати до 5% ВВП на оборону до 2035 року — найамбітніший цільовий показник в історії Альянсу.
• Польща витрачає 4,48% ВВП — найбільше серед усіх членів НАТО; за нею — Литва (4%) та Латвія (3,73%).

Європа повернулася до мислення категоріями безпеки, а стратегічна автономія стала реальною перспективою після доповіді Маріо Драгі.

2. Глобальна безпека: технологічна революція війни

2.1. Розширення НАТО — стратегічна поразка РФ

НАТО розширилось і зміцніло. Фінляндія та Швеція, які десятиліттями дотримувалися нейтралітету, подали заявки на членство в 2022-му та вступили до Альянсу у 2023 та 2024 роках відповідно — і це безпосередня реакція на російське вторгнення.

Балтія перетворився на зону стратегічного домінування НАТО.

Довжина сухопутного кордону між НАТО та Росією збільшилась більш ніж удвічі.

І тепер путіну складніше продати росіянам перемогу у вигляді нерозширення НАТО на Україну.

2.2. Дронізація і роботизація війни

Конфлікт 2022–2026 визначив нову парадигму сучасної війни:

• Якщо у 2024 році в Україні було вироблено близько 2,2 млн БПЛА різних типів то у 2025 році більше 4,5 млн. Щомісячна виробнича потужність FPV-дронів зросла з 20 000 одиниць у 2024-му до 200 000 у 2025-му — зростання у 10 разів за один рік. І це більше, ніж усі країни НАТО (Bloomberg).
• За медичними звітами РФ, понад 75% поранень серед російських солдатів під час боїв низької інтенсивності були отримані внаслідок ударів FPV-дронів.
• У червні 2024 року Україна заснувала першу у світі незалежну гілку Сил безпілотних систем. І це доктринальна революція війни.

Подальше впровадження AI і роботизації швидко змінюватиме характер війни.

2.3. Ерозія російської військової моделі

Є фундаментальна невідповідність політичних цілей РФ її реальним військовим можливостям. РФ здатна продовжувати війну, але не здатна досягти стратегічної перемоги без
радикальної ескалації.

Кожен день війни коштує Росії близько $1 млрд (це безпосередній бюджет війни і прямі втрати. Але якщо рахувати і опосередковані втрати для економіки — то цифра буде більше $2 млрд).

Втрати росії в живій силі вже критичні і для продовження війни, і для економіки. Потенціал мобілізації в 25 млн осіб залишається значним, але потенціал рекрутингу і використання увʼязнених майже вичерпаний.

3. Глобальна економіка: фрагментація та військова індустріалізація

3.1. Кінець дешевої енергії для Європи

Війна спричинила повну перебудову енергетичних потоків. РФ втратила ключовий ринок — Європу — і перетворилася на дисконтного постачальника для Азії.

• Газові доходи Росії більш ніж подвоїлись у 2022-му (з $64 млрд до $130 млрд), але після цього стрімко впали нижче довоєнного рівня.
• Навіть попри "тіньовий флот" і різноманітні схеми обходу санкцій, у 2024–2025 роках ключовий російський сорт Urals продавався зі знижкою $14 до еталонного Brent — тоді як до вторгнення ця різниця становила $1–2. В останні місяці знижка зросла до $25-28.

При цьому сама Європа вимушена перебудовувати власну систему забезпечення енергоносіями для майбутньої реіндустріалізації.

3.2. Санкції як новий інструмент глобального порядку

Заморожені активи Центробанку РФ (близько €300 млрд) стали прецедентом: фінансові резерви суверенних держав більше не є "недоторканними". Заморожено активи понад 1 500 фізичних та юридичних осіб на суму близько €20 млрд. Валютні системи політизуються, прискорюється фрагментація глобальних фінансів.

Ефект санкцій не швидкий, але довгостроковий тиск суттєвий:

• Росія подвоїла витрати на оборону та безпеку: з 3,6% ВВП у 2021-му до 7,2% у 2025-му.
• Ключова ставка Центробанку РФ наприкінці 2024 року досягла рекордних 21% — рівня, який фактично зупиняє цивільну економіку.
• Офіційне зростання ВВП в 1% у 2025 та інфляція в 5,6% є способом приховати реальну стагфляцію (-3% ВВП та 16+% інфляція).
• Щорічне скорочення з/д перевезень на 4+%, скорочення більшості галузей промисловості.
• Вартість внутрішніх запозичень висока (і фактично не дає можливість фінансувати дефіцит федерального біюджету), ліквідні активи ФНБ вичерпані, дефіцит федерального бюджету в 2025 році — більше 6 трлн рублів, що змусило уряд вдатися до емісійного його фінансування.
• Відбувається суттєва технологічна ерозія в більшості індустрій і в ЖКГ.

Економічний масштаб росії є недостатнім для протистояння Заходу в тривалому суперництві.

Все це не свідчить про швидкий колапс, але підтверджує правильний напрямок дій Заходу разом з Україною.

3.3. Військова економіка як новий драйвер

Світ вступив у фазу нової мілітаризованої індустріалізації.

Навряд чи цей період закінчиться з підписанням мирної угоди між Україною і росією.

3.4. Зсуви у глобальних ланцюгах постачання

Принципи friend-shoring, near-shoring та reshoring — тепер це реальність корпоративного стратегічного планування. І ми маємо все більше замовлень на проведення форсайтів — бо без цього стратегічне управління втрачає сенс.

Технологічний протекціонізм (CHIPS Act, EU Chips Act, обмеження експорту напівпровідників тощо) став нормою. Світова торгівля є інструментом геополітики – і це чітко було показано на WEF 2026.

3.5. Пошук нових джерел конкурентоспроможності

ЄС вперше вдався до спільних запозичень на користь України. Так само і МВФ змінив власні правила заради підтримки України.

Разом з тим, конкурентність економіки ЄС, яка роками була забезпечена дешевими російськими енергоносіями, дешевими китайськими товарами та парасолькою безпеки від США, зараз шукає спосіб стимулювання інвестицій, інновацій, нео-індустріалізації. І в цьому процесі Україна може відіграти суттєву роль (зокрема, як логістичний, енергетичний, промисловий і інтелектуальний Хаб).

4. Україна: геополітичний суб'єкт

• Україна перестала бути буфером. Вона стала суб'єктом, що формує нову архітектуру безпеки.
• Україна стала драйвером оборонних інновацій: і в сфері технологій та виробництва, і в сфері тактики ведення війни
• Україна довела, що суспільство може протистояти ядерній наддержаві — і вижити. Фактично, Україна стала моральним прикладом для демократичного світу.
• Україна стала світовою лабораторією культурних інновацій, стійкості і адаптивності, довела ефективність мережевості.
• Україна стала каталізатором реформ ЄС від енергетичної незалежності до оборонного союзу, а також в питаннях консуенсусу рішень і конкурентоспроможності ЄС. Україна прискорила трансформації ЄС в цілому.

5. Світ нестабільної рівноваги

На основі нашого сценарного аналізу (модель багатополярної нестабільної рівноваги) констатуємо — світ наразі не перейшов:

• ані до нової Ялти,
• ані до нової холодної війни,
• ані до повного хаосу.

Ми перебуваємо у фазі, яку з колегами називаємо unstable multipolar deterrence (нестійке багатополярне стримування).

Характеристики цієї фази:

• постійні регіональні конфлікти без загального врегулювання
• контрольована ескалація як свідома стратегія гравців (в тому числі парадокс ядерного стримування: працює від великих конфліктів, але є прикриттям для локальних)
• економічна фрагментація замість інтеграції
• технологічна гонка (ШІ, дрони, кібер, космос) як нова арена суперництва
• боротьба за збереження інституцій і поява квазі-інституцій («Рада миру»).

Головні підсумки чотирьох років

1. Війна не зруйнувала світовий порядок. Він був зруйнований ще в 2008 чи в 2014 роках. Ці 4 роки були потрібні для усвідомлення Заходом, що світового порядку вже давно немає — і трансформація від Меркель («тільки не на моїй каденцій») до Мерца («Світовий порядок зруйновано») це процес запізнілого усвідомлення.
2. Війна не ізолювала РФ повністю, але радикально зменшила її стратегічну вагу як економічну, так і політичну.
3. Війна не розколола демократичний Захід, але змусила його до сутнісних трансформацій. В наступні роки ми ще побачимо реванш орбанів і ле пенів, але реального вороття до політики don’t look up вже не буде.
4. Війна (при)зупинила глобалізацію в багатьох сферах, проте збільшила глобальну крихкість — залежність від ядерних, кліматичних, харчових, техногенних та біо-загроз.
5. Україна не стала жертвою. Україна є активним суб'єктом формування нового світового порядку.
6. Глобальна війна вже йде де-факто; слабкість і фрагментація Заходу прискорять поділ світу на сфери впливу, а технології війни, відтестовані в Україні, стануть технологіями війни в інших регіонах в горизонті 2027. Зупинити розгортання цього сценарію може лише формування європейської армії на базі СоУ і нанесення військової поразки росії з подальшою її деконструкцією.
7. Україна — Next Big Thing, а не проблема для Заходу.

Андрій Длігач, доктор економічних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка, засновник Advanter Group, співзасновник Центру економічного відновлення, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України