7 жовтня 1944 року на тлі Другої світової війни, в якій перемогу здобували союзники, завершилися Вашингтонські бесіди про організацію міжнародного миру та безпеки або конференція в Думбартон-Оуксі. На ній оформили пропозиції щодо створення загальної міжнародної організації – ООН і основні принципи, які стали першою статтею її статуту. Як народжувалася Організація Об'єднаних Націй та яких реформ вимагає зараз, розповідає "Ми – Україна".

ООН замість Ліги Націй

Чотири роки Першої світової війни, під час якої загинули понад 20 млн, одним зі своїх наслідків мала створення Ліги Націй. Ця міжнародна дипломатична група повинна була б покласти край глобальним війнам.

Архітектором Ліги був американський президент Вудро Вільсон, проте після його смерті через суперечності у Конгресі США не приєдналися до організації. Чи не найголовнішою причиною було те, що приєднання зобов'язало б Штати втручатися в європейські конфлікти.

Хоча за час свого понад 20-річного існування Ліга змогла залагодити кілька конфліктів, вона не впоралася з низкою тих, які призвели до Другої світової війни. Це, зокрема, вторгнення Італії під керівництвом фашистського диктатора Беніто Муссоліні в Ефіопію, громадянська війна в Іспанії, Друга японо-китайська війна. Вона також виявилася неспроможною протистояти зростанню військової потужності Третього Рейху. Під керівництвом Гітлера Німеччина просто проігнорувала пакт Ліги Націй та рішення Всесвітньої конференції з роззброєння.

Згортаючи свою діяльність протягом Другої світової, історія Ліги Націй завершилась у квітні 1946 року після 26 років існування.

"Ліга мертва. Хай живе ООН", - сказав у своїй промові віконт Роберт Сесіл, один із її архітекторів.

Ліга народжувалася, коли одна світова війна добігала кінця, тоді як Організація Об'єднаних Націй – на початку іншої. У серпні 1941 року, коли США ще не приєдналися до війни, президент Франклін Рузвельт та прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль провели таємну зустріч про початок міжнародних мирних зусиль. Результатом стала Атлантична хартія – спільна декларація двох країн.

Хартія складалася з вісьмох принципів повоєнного світового ладу та, серед іншого, затверджувала права народів обирати форму правління, співпрацю в економічній сфері. Документ окреслив цілі війни та розпочав шлях для створення ООН.

Є байка, як саме народилася назва міжнародної коаліції. Натхнення прийшло Рузвельту вночі і він увірвався у спальню Черчилля зі словами "Організація Об'єднаних Націй!" Президент, щоправда, зрозумів, що не одягнений та вибачився перед британським прем'єром. Черчилль нібито відповів: "Прем'єр-міністру Великої Британії нема чого приховувати від президента США!"

Рузвельт і Черчилль у серпні 1941 року

Якщо у цій історії є привід сумніватися, сумнівам не підлягає те, що США та Велика Британія, та Рузвельт і Черчилль, стали у витоків нової організації. У грудні 1941 року, коли США приєдналися до війни, її вперше узгодили для визначення країн, які об'єдналися проти країн осі – Німеччини, Японії, Італії. 1 січня 1941 у Вашингтоні Декларацію Організації Об'єднаних Націй, яка окреслювала цілі війни союзників з Атлантичної хартії, підписали 26 держав.

На Тегеранській конференції 1943 року було укладено декларацію трьох держав – США, Великої Британії та СРСР, а Рузвельт продемонстрував Йосипу Сталіну ідею нової організації. Радянський диктатор спершу мав інше бачення – дві організації, окремі для Європи та Далекого Сходу. Рузвельт вважав, що громадськість у США дві організації не підтримає. Сталін змінив думку та схилися до ідеї єдиної всесвітньої коаліції.

Пізніше у Москві вже за участі Китаю була підписана Декларація чотирьох націй про загальну безпеку. Окрім цілей, ООН потрібна була правова основа, особливо тоді, коли перебіг війни у Європі вже беззаперечно був на користь союзників. Саме їх і привезли на обговорення у Вашингтоні у серпні-жовтні 1944 року.

Думбартон-Оукс та перші риси ООН

Думбартон-Оукс – маєток, який 80 років тому і зараз є вотчиною Гарвардського університету. На бесіди про майбутнє ООН туди прибули делегації Китаю, Сполученого Королівства, СРСР, США. І хоча заявлені були та брали участь усі чотири, відкривали конференцію три держави – США, Британія та СРСР. Справа у тому, що китайська делегація представляла уряд Чан Кайші. СРСР відмовився брати участь із нею на рівних, бо його представники вважали такий Китай не великою державою, а американським проектом.

Перший день конференції у Думбартон-Оукс, за відсутності делегації Китаю

Через радянську позицію бесіди відбулися у два етапи, спочатку США та Велика Британія із СРСР, потім та окремо із Китаєм. Експерти відзначають, що хоч китайські пропозиції заслухали і взяли до уваги, проте істотно на майбутні контури ООН вони не вплинули.

"Думбартон-Оукс вирішив усі питання, крім двох, щодо організації Організація Об'єднаних Націй — процедура голосування в Раді Безпеки та радянський тиск щодо допуску всіх шістнадцяти радянських республік до Генеральної Асамблеї. Потрібна була конференція в Ялті, а також подальші переговори з Москвою, перш ніж питання були вирішені", - казав згодом американський дипломат, експерт з СРСР Чарльз Болен.

Базис ООН, який заклали 80 років тому:

• Структура. Чотири основні органи: Генеральна Асамблея за участі усіх членів організації, Рада Безпеки за участі п'ятьох постійних членів та шістьох тимчасових (нині складається з 15 членів, п'ятьох постійних, Китай, Франція, Велика Британія, Сполучені Штати та росія, та 10 тимчасових), Економічна та Соціальна Рада, Міжнародний Суд. Плюс Секретаріат ООН, а у 1945 році, коли статут ООН затвердили остаточно, додалася ще Рада опіки ООН для нагляду за деколонізацію залежних територій, який з 1994 року збирається лише за потреби;
• Ролі та обов'язки Генасамблеї та Радбезу. За Генеральною Асамблеєю – розгляд, обговорення та рекомендації заради міжнародного співробітництва та залагодження конфліктів, питання співробітництва заради миру та безпеки, питання роззброєння. Проте без права виносити рекомендації з питань, які вже на розгляді у Радбезу, а ті, які вимагають застосування заходів, й мають бути під Радбезом;
• Збройні сили. У лігі Націй збройних сил не було і це вважали помилкою. Тому на конференції ухвалили, що держави-члени зобов'язані надавати у розпорядження Радбезу збройні сили для виконання його завдань із підтримки миру та безпеки.

Тобто за результатом конференції з'явилися принципи, на яких ґрунтувалась ООН, творіння трьох великих держав. Були дорікання від інших країн, що, на противагу Лізі Націй, яка страждала від анемії авторитету і потужності, нова організація страждатиме від їхньої гіпертрофії. Проте решті держав, крім великих, було надано обіцянку, що вони зможуть щось коментувати і виправити у документі.

У СРСР спочатку хотіли саме безпекового союзу, полишаючи на узбіччі економічні та соціальні питання, проте від цього наміру відступилися ще до зустрічі у Думбартон-Оукс. Бажання СРСР, яке привезли на конференцію, стосувалося того, щоб до організації увійшли усі республіки, які входили до його складу. Внесли у свій плановий документ і наполягали на принципі одностайності у Раді безпеки – праві вето. Обидві ключові радянські вимоги у Думбартон-Оукс не узгодили, на той момент проти були британці, а згодом їх дослухалися й американці.

Проте вже під час Ялтинської конференції у 1945 році була затверджена Ялтинська формула голосування із можливістю застосування вето у Радбезі, ідею вдалося продавити. А от провести у ООН у якості держави-члена СРСР вийшло лише дві республіки, найбільш постраждалі від нацистської агресії – УРСР (Україну) та БРСР (Білорусь).

Пропозиції щодо ООН, ухвалені на конференції у Думбарток-Оукс, для подальшого розгляду на конференції у Сан-Франциско

Схема, окреслена у Вашингтоні 80 років тому, доповнена поправками, коментарями та пропозиціями, стала основою порідку денного Конференції Організації Об'єднаних Націй у Сан-Франциско. Вона розпочалася 25 квітня, завершилася 26 червня 1945 року після підписання 50 урядами Статуту ООН. 51 країна ратифікувала документ 24 жовтня 1945 року. Ця дата відтоді – офіційний День ООН.

Реформи ООН та Радбезу

Статут ООН складається з преамбули та 111 статей, об’єднаних у 19 розділів. У першій статті визначені цілі, зокрема, "підтримувати міжнародний мир та безпеку". Але багато разів до початку російської агресії проти України, ООН виявилася нездатною захистити мирне населення від жахів війни та не змогла впоратися із:

• ізраїльсько-палестинським конфліктом, який розпочався у 1948 році і поки не має вирішення;
• Кашмірською суперечкою між Індією та Пакистаном, яка розпочалася ще у 1948 році;
• геноцидом у Камбоджі, який у 1975-1979 рр. влаштував режим червоних кхмерів;
• власною миротворчою місією у Сомалі під час громадянської війни, яка розпочалася у 1991 році;
• геноцидом у Руанді у 1994 році, який відбувся, незважаючи на присутність миротворців ООН;

"Блакитні шоломи" ООн в Руанді

• масовим вбивством боснійських мусульман у Сребрениці у 1995 році;
• Дарфурським конфліктом у Судані, який розпочався у 2003 році;
• вторгненням США в Ірак. Саме в ООН США доводили наявність у режиму Саддама Хусейна зброї масового знищення і згодом ці звинувачення багатьма розслідуваннями були визнані хибними;
• громадянською війною у Сирії, яка розпочалася у 2011 році та досі не завершилася. Резолюціям ООН послідовно через право вето перешкоджає росія;
• громадянською війною у Південному Судані, яка розпочалася у 2013 році та гуманітарною кризою;
• громадянською війною у Ємені, яка розпочалася у 2014 році, триває й дотепер.

Російська агресія додала аргументів тим, хто наполягає: ООН та Радбез ООН неефективні у вирішенні міжнародних криз. Україна ж є однією із заручниць неспроможності ООН та Радбезу. Згідно із нещодавнім звітом міжнародного об'єднання Oxfam "Вето на людство" за останні десять років:

• Радбез ООН прийняв 454 резолюції щодо 23 тривалих, тобто понад п'ять років, криз. Серед них і російська агресія;
• 30 резолюцій щодо 23 криз було ветовано, зокрема 4 з 6 резолюцій щодо агресії проти України;
• саме росія – лідер за кількістю випадків застосування права вето. рф скористалася ним 14 разів самостійно, ще 10 разів разом із Китаєм, а 6 разів правом користувалися США.

Статут ООН, зміни до якого можуть запустити реформу Радбезу, з 1945 року коригували лише п'ять разів. Востаннє правками, які набули чинності у 1973 році. Найбільш суттєвими ж були правки з 1965 року, якими чисельність Радбезу збільшили з 11 до 15 членів, додавши чотирьох додаткових виборних непостійних. Також тоді поріг для ухвалення рішень підвищили з 7 до 9 членів Радбезу.

"Поправки набувають чинності, коли їх підтримують дві третини голосів Генеральної Асамблеї ООН і ратифікують дві третини держав-членів асамблеї, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки. З такими бар’єрами поправки вносяться рідко", - вказує Бретт Шефер, експерт з питань міжнародного регулювання у Heritage Foundation.

Наступними можуть бути зміни до статуту, згідно із ухваленим 22 вересня 2024 року Пактом про майбутнє. Він включає 56 дій щодо таких питань, як викорінення бідності, пом’якшення наслідків зміни клімату, досягнення гендерної рівності, сприяння миру та захисту цивільних осіб, а також відновлення багатосторонньої системи.

Реформування Радбезу ООН теж передбачається, але зміни не такі, які зараз бажані для України. Представництво у Радбезі хочуть розширити зокрема за рахунок країн Африки в якості пріоритету. Також покращити представництво недостатньо представлених і непредставлених регіонів і груп, включаючи Азіатсько-Тихоокеанський регіон, Латинську Америку та Карибський басейн.

Ключовими на цивілізованого світу мали б стати питання щодо права вето. Але варіанти у реформах поки не мають обрисів, бо Радбез у пастці.

"Протягом усього існування організації лунали заклики до реформування ООН і права вето П'ятірки (п'яти країн – постійних членів радбезу, - авт). Проте офіційна поправка до Статуту ООН виявилася майже неможливою, оскільки для цього потрібна одностайна згода Великої п'ятірки. У результаті спроби реформи за поправкою потрапляють у лещата: вето П'ятірки паралізує Раду та вимагає реформ, але ті самі країни П'ятірки можуть запобігти внесенню поправок до статуту, які були б необхідні для усунення цього паралічу", - констатують у Фонді Карнегі за міжнародний мир.

Нові зміни чисельності Радбезу, умов членства, порогових значень для ухвалення резолюцій, повноважень постійних членів вимагають змін до Статуту. Проте у Фонді Карнегі кажуть, що відносно права вето реформу можна здійснити й без поправок – через зміну тлумачень. Тобто вето витлумачити інакше згідно із чинним документом.

За такою процедурою реформи без поправок у неї має бути ініціатор, що поставить питання на порядок денний. Далі – пропозиція реформи без поправок з обговоренням та пропозиціями. До цього етапу ООН доходила, коли треба було відреагувати на громадянську війну в Сирії, але пропозицій не було і реформа без поправок не просунулася. За наявності пропозицій має бути етап дебатів і нова інтерпретація норми. На останньому етапі з'являється нове тлумачення, яку може розширюватися із часом на практику.

Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав, що дає ратифікація Україною Римського статуту і чим це допоможе під час війни.