Стаття 5 НАТО про колективну оборону є наріжним каменем Альянсу і перепоною для приєднання України. Проте зараз гарантії безпеки Україні, які є подібними до статті 5, в центрі уваги. Що це означає? Розбирався "Ми – Україна".

Про що стаття 5?

Північноатлантичний договір представниками 12 держав – Сполучених Штатів, Канади, Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Норвегії, Данії, Люксембургу, Ісландії, Італії та Португалії – було укладено у 1949 році у Вашингтоні. У ньому 14 статей і стаття 5 про колективну оборону є ключовою.

Короткий її зміст в тому, що напад на одного члена Альянсу вважається нападом на всіх членів НАТО, яких після кількох етапів розширення тепер 32. Кожна держава-член НАТО зобов’язана вживати в такому випадку лише необхідні з її точки зору заходи.

Повний текст статті 5 НАТО:

"Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні.

Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв'язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки".

Як писали статтю 5?

З тексту вже очевидно, що стаття 5 не зобов'язує держави-члени НАТО розгортати військові засоби у разі нападу на члена Альянсу. Вона зобов'язує їх до певної форми реагування – домовлятися і визначати ступінь необхідних дій у відповідь.

"У статті 5 є наступна двозначність: кожна країна сама визначає свою участь в забезпеченні безпеки блоку, у тому числі військову. Перекладаючи на народні мову: якщо завтра почнуть рвати, наприклад, Литву, Латвію, Естонію та, припустимо, Португалія надішле два шоломи і стурбованість, це теж буде вважатися виконанням статті 5, - пояснив Тарас Загородній, керуючий партнер "Національної антикризової групи". – Також в Північноатлантичному договорі чи у статті 5 ви не знайдете жодного слова про відновлення територіальної цілісності країни. Там йдеться виключно про безпеку блоку. Тобто вони допускають, що буде окупація, наприклад, Латвії, Естонії, половини Польщі, але ж безпека блоку забезпечена".

Колективна оборона виписана розпливчасто і це не випадково. Пристрасним борцем за створення Альянсу після Другої світової був міністр закордонних справ Великої Британії Ернест Бевін. Причини були очевидними: повоєнне виснаження Європи, вихід США з регіону після Першої світової війни, потенційна загроза зі Сходу – від СРСР. Проте США, очолювані президентом Гаррі Труменом, вагалися щодо своєї ролі захисника Європи через ізоляціоністські настрої.

Бевін лобіював уряд США, виступав із палкими промовами про духовне об'єднання Заходу та міцний союз з гарантією взаємної військової допомоги, що це об'єднання забезпечити. Такі тези він озвучив у січні 1948 року. Через місяць відбувся держпереворот у Чехословаччині, який поставив на чолі держави уряд, підтримуваний Радянським Союзом. У березні 1948 року СРСР заблокував транспортний доступ до контрольованої західними союзниками зони в Берліні.

В середині березня 1948 року уряди Бельгії, Франції, Люксембургу, Нідерландів та Сполученого Королівства підписали Брюссельський договір із сильним положенням про взаємну оборону. Саме це було спробою заспокоїти США.

"Рішучість вільних країн Європи захистити себе буде підкріплена такою ж рішучістю з нашого боку допомогти їм захистити себе", - відреагував Гаррі Трумен.

Трохи більше ніж через рік після укладання Брюссельського договору, було укладено Північноатлантичний договір із статтею про колективну оборону з формулюванням, яке влаштувало США.

Під час слухань щодо ратифікації договору в Сенаті США у 1949 році зазначалось, що згідно зі статтею 5 акт агресії проти держави-члена Альянсу не обов’язково призведе до війни.

"Це не означає, що Сполучені Штати автоматично перебуватимуть у стані війни, якщо одна з інших країн-підписантів стане жертвою збройного нападу. Згідно з нашою Конституцією лише Конгрес має право оголошувати війну", - казав тоді держсекретар Дін Ачесон.

За 76 років існування Альянсу статтею 5 скористалися один раз.

Застосування статті 5 НАТО: прецедент

11 вересня 2001 року терористи здійснили атаки на Всесвітній торговий центр і Пентагон. Наступного дні НАТО вперше у своїй історії застосувало статтю 5, зобов'язавши своїх членів підтримувати Сполучені Штати у їхній відповіді на напади.

"Я наполягав на тому, що стаття 5 була актуальною та була найвищим актом солідарності з народом США. Що означало положення про самооборону, якщо воно було недійсним у цей драматичний момент агресії?" - зазначив Джордж Робертсон, тодішній генсек НАТО.

Пропозиція вперше і поки востаннє застосувати статтю 5 йшла саме від нього. 11 вересня 2001 року він мав розмову із представником США в ООН Коліном Пауеллом і той дав зрозуміти, що Сполучені Штати не ініціюватимуть статтю 5, хоча радо розглянуть звернення, ініційоване саме Альянсом.

На той момент серед членів НАТО було 19 держав. Робертсон згадував, що мав сумніви на згоду під резолюцією хоча б від однієї. До кінця 12 вересня мали підтримку усіх, проте й резолюція з чотирьох параграфів було не менш розпливчастою, ніж стаття про колективну оборону:

"Рада погодилася, що якщо буде встановлено, що цей напад був спрямований з-за кордону проти Сполучених Штатів, його слід розглядати як дію, що підпадає під дію статті 5 Вашингтонського договору, яка говорить, що збройний напад на одного або кількох союзників у Європі чи Північній Америці слід вважати нападом на них усіх… Союзники Сполучених Штатів по НАТО готові надати допомогу, яка може знадобитися внаслідок цих актів варварства".

За наслідками єдиного застосування статті 5 відбулося кілька подій, проте найсуттєвіші:

• відправлення європейських військ для підтримки операцій США в Афганістані. Це здійснювалося окремими країнами, а не Альянсом загалом;
• літаки НАТО допомагали патрулювати небо над США з жовтня 2001 року по травень 2002 року в межах операції Eagle Assist: 360 вильотів від екіпажів з 13 держав-членів НАТО;
• у 2001-2016 роках тривала операція "Активні зусилля" для захисту торговельних шляхів у Середземномор'ї від терористичних атак. У 2004 році участь у ній брали вже не лише країни НАТО, а з 2016 року її замінила операція "Морський охоронець", яка вже не мала стосунку до статті 5.

"Була ще й інша історія про статтю 5, коли Туреччина збила російський військовий літак (у 2015 році, - авт.) і запитувала, чи працює в даному випадку стаття 5. Барак Обама одразу сказав, щоб вони про це забули", - нагадав Тарас Загородній.

Прецедент використання статті 5 НАТО стосувався наймогутнішого члена Альянсу, не з ініціативи США, як причини, та через терористичну загрозу, а не пряму військову агресію однієї країни проти іншої. Тому складно його приміряти до потенційних та ще невідомих гарантій безпеки для України, які можуть бути схожі на статтю 5.

Хто саме згадував статтю5 НАТО з прив'язкою до гарантій безпеки України?

"Я сказав, що ми досягли згоди, згідно з якою Сполучені Штати та інші європейські країни можуть ефективно запропонувати формулювання, подібне до статті 5, для покриття гарантій безпеки. Отже, Путін сказав, що червоним прапором є вступ до НАТО", - Стів Віткофф, спецпосланець президента США.

"Ситуація така: США та деякі інші країни заявили, що вони проти членства України в НАТО. Офіційна позиція НАТО з часів саміту 2024 року полягає в тому, що для України існує незворотний шлях до НАТО. Але те, що ми тут обговорюємо, не є членством у НАТО. Те, що ми тут обговорюємо, це гарантії безпеки для України за статтею 5, і що саме вони передбачатимуть, буде обговорено більш конкретно", - Марк Рютте, генсек НАТО.

"Важливо, що Америка погоджується, працювати з Європою, щоб надавати гарантії безпеки, і ми вдячні США і президентові за такий сигнал. Це значна зміна, але немає деталей, як це працюватиме, і якою буде роль Америки та Європи, що може зробити ЄС. І це наше головне завдання, нам потрібно, щоб безпека працювала на практиці як стаття 5 НАТО. І ми розглядаємо вступ до ЄС як частину безпекових гарантій, і ми чули, що Америка та Путін дивляться на це так само", - президент України Володимир Зеленський.

"Я відчуваю, що з правильним підходом ми можемо досягти значного прогресу, особливо щодо гарантій безпеки. Обговорення "5-ї статті" збігається з тим, що ми робимо у рамках "Коаліції рішучих", - Кір Стармер, прем'єр-міністр Великої Британії.

"Рада чути, що ми працюємо над гарантіями безпеки на кшталт 5-ї статті НАТО", - Урсула фон дер Ляєн, президентка Єврокомісії.

"Я рада, що ми почнемо з пропозиції, яка базується на моделі статті 5 НАТО, що від початку було італійською ініціативою. Ми завжди готові вносити свої пропозиції заради миру та діалогу - це те, що ми повинні будувати разом, щоб гарантувати мир і захищати безпеку наших націй", - Джорджа Мелоні, прем'єр-міністерка Італії.

Гарантії безпеки по типу статті 5: як це розуміти?

В один голос лідери держав-союзниць кажуть про гарантії безпеки по типу статті 5 НАТО, не даючи чітких пояснень. Тож як і сама стаття, так і нинішні згадки лишають простір для трактування і в негативному, і позитивному ключі.

"Всі політики у світі приблизно однакові. Коли є можливість більше говорити, а нічого при цьому не робити, вони так і вчинять. Тут у країнах НАТО не всі упевнені, чи існує стаття 5, чи НАТО – це просто громадська організація. Тож я собі уявляю ще й аналог статті 5, - сказав Тарас Загородній, керуючий партнер "Національної антикризової групи". – Як Італія зміцнює Оборону Альянсу? Будує міст до Сицилії на 13,5 млрд. Це дуже допомагає захисту від росії. Тому політики усі шахраї – тільки говорити вміють красиво".

Політолог Віктор Небоженко натомість у наполегливих згадках про гарантії безпеки за типом статті 5 побачив для України позитив, бо за цим проглядається обрис нового військового союзу.

"Окрім статті 5 будь-де мають бути статті 1, 2, 3 і так далі. Що це означає? Це прихована форма організації НАТО-2 з епіцентром в Україні та країнах Східної Європи, - пояснив політолог, - Це хороша ідея. Перед тим, як працює стаття 5, формується обличчі альянсу. Розумієте, у чому хитрість того, що пропонує італійська прем'єрка? (Джорджа Мелоні зазначила, зо гарантії безпеки по типу статті5 біли ініціативою Італії, - авт.) Насправді йдеться про створення організації, не НАТО, але у щільному спілкуванні з НАТО і за принципом НАТО. Це пробивання правильної ідеї. Не включення України в НАТО. Адже для путіна це важливо, він казатиме, що змусив Україну відмовитися від НАТО. Хитра ж італіка каже, що НАТО не в Україні, але водночас формується "НАТО" у Східній Європі, об'єднання, з яким Альянс укладе окрему угоду. Буде нове об'єднання із безневинною назвою, в якому будуть статті 1,2 3, 4 і 5. Буде договір між конкретними країнами: "Коаліція рішучих" плюс Україна утворять нове об'єднання і путін нічого зробити не зможе. І не треба чекати Угорщину, Словаччину. Це дуже розумних дипломатичний крок і нас із вами він повністю влаштовує".

За словами держекретаря США Марко Рубіо саме на безпекових союзах України з іншими країнами, які є та не є членами НАТО, і ґрунтуються майбутні гарантії безпеки. Вже є держави, які готові їх надати, а США координують зусилля. Сильні ЗСУ він назвав найнадійнішими гарантіями і це збігається із тим, що сказав президент Франції Емманюель Макрон під час відкритої частини зустрічі у Вашингтоні 18 серпня. Надійна українська армія на роки та десятиріччя вперед - перша гарантія

"Безпеку України забезпечує виключно наша армія та наш ВПК, превентивна робота по нашим ворогам, - резюмував Загородній, - Від союзників насправді потрібні дві речі, замість розмов про статтю 5 та про своїх солдатів, які не підуть далі Ужгорода і тікатимуть за першої можливості. Нас цікавлять гроші – фінансування наших армії та ВПК і ядерні гарантії безпеки від Франції та Великої Британії. Якщо армія з іноземцями, то це має бути аналог Французького іноземного легіону: люди, які готові битися разом з українцями, а не тікати за першої можливості чи в разі зміни політичної кон'юнктури у своїй країні. Коли ти сам себе можеш захищати – тобі будуть допомагати. Тому найбільш дієвою моделлю є ізраїльська. Коли вони самі визначають свою безпеку, є потужний ВПК, союзник поза НАТО, США щорічно дає кілька мільярдів допомоги, пільгові ціни по співробітництву ВПК. Тоді це якось працює, хоча тягар безпеки все одно лягає на саму країну. Коли ти сильний – з тобою хочуть дружити і будувати двосторонні відносини, бо ти сам можеш бути корисним. Чи дружити тому, що захищаючи себе ти можеш по дорозі й голову комусь відірвати".