Після того, як США атакували іранські ядерні об'єкти, парламент ісламської республіки схвалив закриття Ормузької протоки. Яке значення вона має для світу? Розбирався "Ми – Україна".
Що представляє собою Ормузька протока?
Ормузька протока – це вузький морський прохід з Перської затоки до Оманської затоки, а звідти через Аравійське море в Індійський океан.
Довжина Ормузької протоки – близько 167 км. Ширина у найвужчому місці між іранським островом Кешм та оманським півостровом Мусандам – 34 км. Глибина коливається від 50 до 200 м і найглибші навігаційні канали є критично важливими.
Іранський острів Кешм – найбільший у ній. Поруч із ним є набагато менші острови Ларак та Хенгам, де знаходяться мілководні ділянки глибиною менше 50 м. Найглибша точка, близько 200 м – біля оманського Мусандама. Основні судноплавні шляхи Ормузької протоки на схід і захід мають в ширину близько 3 км.
Іран контролює три ключові для протоки острови: Кешм і Ларак, які вже згадувалися, безпосередньо у найвужчому місці, та Абу-Муса, на вході до неї з Перської затоки.
Визначене Міжнародною морською організацією розділення руху у протоці таке, що на заході він прилягає до іранських островів, а на сході є ближчим до узбережжя Оману.
Загроза закриття протоки з боку Ірану – його постійний та потужний козир.
Яке значення для світової торгівлі має Ормузька протока?
Ормузька протока обробляє менше 4% світової контейнерної торгівлі. Проте є ключовою артерією для постачання нафти і нафтопродуктів з країн Перської затоки.
В середньому через неї щодня перевозять від 16,5 до 17 мільйонів барелів сирої нафти, що становить 20–21% світової щоденної торгівлі нею.
Протока також є ключовим транзитним маршрутом для зрідженого природного газу, на який припадає приблизно 20% світових щоденних постачань. Плюс близько третини світових постачань зрідженого нафтового газу.
Загалом через Ормузьку протоку йде від 30 до 33 млн барелів нафтового еквіваленту на день або одна п'ята частина світового споживання нафти, нафтопродуктів, природного зрідженого газу. Вона забезпечує половину експорту країн ОПЕК.
У першому кварталі 2025 року загальний потік нафти через Ормузьку протоку залишався відносно незмінним порівняно з 2024 роком. Найбільші постачальники нафти і конденсатів цим шляхом – Саудівська Аравія, ОАЕ, Ірак, Кувейт, Катар, Іран. Найбільші отримувачі – Китай, Індія, Південна Корея, Японія, інші країни Азії, зокрема Пакистан.
Обсяги транспортованої нафти і конденсату за останні 4,5 роки Ормузькою протокою
За країною походження
За країною призначення
У 2024 році 84% сирої нафти і конденсату, 83% зрідженого природного газу через протоку йшло на азійські ринки. Основні напрямки – Китай, Індія, Японія, Південна Корея.
Наслідки блокування і навіть його ризиків є очевидними: зростання світових цін на нафту і нафтопродуктів, збільшення страхових премій (премія за ризик) та витрат на перевезення.
Які є альтернативи Ормузькій протоці?
Деякі країни мають альтернативні трубопроводи, які можуть обробляти близько 10% експорту нафти з країн Перської затоки, враховуючи їхню пропускну здатність.
Хабшан-Фуджейра, ОАЕ, з пропускною здатністю близько 1,5 млн барелів на день;
"Схід-Захід", Саудівська Аравія, з пропускною здатністю 5 млн барелів на день, яку у 2019 році збільшували до 7 млн. Проте ці потужності вже працюють майже на повну.
Нафтопровід Кіркук-Джейхан, тобто Ірак-Туреччина, тільки збираються перезапустити, бо у 2014 р. експорт з Іраку зупинили через напади ІДІЛ.
Тож у якості альтернативи для нафти є лише два шляхи по суші.
"Ці трубопроводи мають обмежені потужності та призначені в першу чергу для обслуговування стратегічних інтересів країн-експортерів або постачання на певні ринки, а не для перенаправлення величезного обсягу нафти, необхідного країнам-імпортерам. Їх було б недостатньо для пом'якшення енергетичної кризи, якби морські шляхи через протоку були повністю перекриті", - зазначили в Управлінні енергетичної інформації (EIA) США.
Сукупно 2,6 млн барелів на день – таку частку, за оцінками експертного середовища, можуть перехопити ОАЕ та Саудівська Аравія в разі блокування.
Чи можна заблокувати Ормузьку протоку?
Під час війни 1980-1988 років між Іраком та Іраном, іракські війська атакували іранський експорт нафти в протоці. Так намагалися спровокувати Іран закрити шлях, а згодом західні країни дати на це відповідь.
У 1984 році спалахнула так звана "танкерна війна". Іран тоді атакував судна, у першу чергу з Кувейту та Саудівської Аравії, караючи в такій спосіб країни за підтримку Саддама Хусейна.
Тоді загальний обсяг судноплавства в Ормузькій протоці скоротився на 25%. Під час війни експорт нафти з Іраку скоротився на 75%, хоча й сам Іран постраждав, втративши 50%.
У січні 2012 року Іран погрожував заблокувати протоку у відповідь на санкції США та Європи.
У травні 2019 року чотири судна, включаючи два саудівські нафтові танкери, були атаковані біля узбережжя ОАЕ, за межами Ормузької протоки.
Три судна, два у 2023 році та одне у 2024 році, були захоплені Іраном поблизу Ормузької протоки або в ній.
Іран неодноразово погрожував перекриттям, але повноцінно жодного разу це не зробив.
Майже в один голос західні ЗМІ вказують, що зараз блокування буде провальним для самого Ірану. По-перше, тому що в такий спосіб він позбавить себе експорту нафти. По-друге, близько половини нафтового імпорту Китаю, ключового партнера, йде через протоку.
Близько 90% нафти, яку експортує Іран, йде у Китай тими чи іншими способами, у тому числі через перевалочні пункти в інших країнах. Близько 45% усього нафтового імпорту Китаю йде через Ормузьку протоку. Блокування Іраном економічно не вигідне Китаю, але там ще не відреагували на погрози якимись діями. Щодо атаки США на іранські ядерні об'єкти там вказали, що довіру до Вашингтону підірвано. А далі відкрите питання, на кого саме Китай розлютиться в разі перекриття морського шляху.
Так чи інакше, погроза на столі, як це було завжди. Це як мінімум елемент шантажу і завжди можливість підвищити ставки в разі неминучої загрози існуванню режиму аятол.
Дані супутників вказують, що на тлі атак Ізраїлю Іран значно пришвидшив свій експорт нафти, відправляючи якомога більше, поки це можливо. Тут і питання безпеки через удари з повітря, але може бути й підготовка перед можливим блокуванням.
Наказати суднам не здійснювати рух протокою в Ірані не можуть. Проте можуть технічно застосувати блокаду – повністю або частково.
Військово-морська структура Ірану розділена між регулярною армією та Корпусом вартових ісламської рефолюції.
ВМС Ірану мають понад 100 суден, включно із підводними човнами. Згідно зі звітом Global Firepower за 2024 рік, посідають 37-е місце зі 145 військово-морських сил світу. Флот різноманітний та включає есмінці, фрегати, десантні кораблі та корвети, від 19 до 27 підводних човнів. Найбільший центр розгортання – в Бендер-Аббас, який раніше вже атакував Ізраїль.
На відміну від регулярних військово-морських СИЛ Ірану, КВІР заточені на асиметричну війну – "напади і тікай". У них у першу чергу швидкісні ракетні катери та вони орієнтовані на маневреність.
Іран розробляє й має безпілотні надводні та підводні апарати, крилаті та балістичні ракети берегового базування, плюс дрони-камікадзе.
Ударні катери КВІР можуть замінувати шлях. Кораблі військово-морських сил Ірану можуть атакувати чи переслідувати судна.
Хто може протистояти Ірану в Перській затоці?
США мають чималу кількість військових баз на Близькому Сході: принаймні вісім постійних на узбережжі чи близько узбережжя Перської затоки (дані несекретної документації станом на весну 2024 р.)
Під час "танкерної війни" у 80-х роках США били по військових кораблях, винищувачах та нафтових платформах Ірану. Тоді на чолі стояла адміністрація Рональда Рейгана. Чи діятимуть США аналогічно й зараз – впевненості немає.
"Сага продовжується безперервно, поки ми захищаємо Перську затоку, територію, яка має лише незначне значення для Сполучених Штатів щодо поставок нафти, але від якої Японія та інші майже повністю залежать. Чому ці країни не платять Сполученим Штатам за людські життя та мільярди доларів, які ми втрачаємо, захищаючи їхні інтереси? … Світ сміється з американських політиків, коли ми захищаємо судна, які нам не належать, що перевозять нафту, яка нам не потрібна, призначену для союзників, які не допоможуть".
Це цитата з відкритого листа Дональда Трампа, який у якості реклами був опублікований в New York Times, Washington Post та Boston Globe 2 вересня 1987 року. Тодішня його позиція ґрунтувалася на тому, що допомога не має бути безкорисною.
Аналогічні думки, щоправда відносно обстрілів суден хуситами в Суецькому каналі, американські посадовці обговорювали в секретному чаті Signal у березні 2025 року. У переписці віцепрезидент США Джей Дів Венс обурювався, що Європа має платити за допомогу США у відновленні там судноплавства. Більш делікатно, але з тим самим посилом висловився й держсекретар США Марко Рубіо стосовно Ормузької протоки.
"Я б радив уряду Китаю зателефонувати їм про це, бо вони дуже залежать від протоки для своєї нафти. Це економічне самогубство для Ірану, і ми маємо варіанти реагування. Але й інші країни мають це враховувати. – сказав він, - Це завдасть більшої шкоди економікам інших країн, ніж нашій. Думаю, це масштабна ескалація, яка заслуговує на відповідь не лише від нас".
Бути трохи більш поблажливими Сполучені Штати можуть бути, враховуючи економічні ризики блокування, повного або часткового. Наразі коливання цін на нафту радше панічні – вгору та вниз. Стійкі військові ризики для 20% світових постачань можуть призвести й до стійкого здороження бареля до позначок вище $100. Більш точні показники ніхто наразі не дасть. Це болісний інфляційний удар для будь-якої країни, у тому числі й для США, де восени 2026 року відбудуться проміжні вибори.
Раніше в блозі на "Ми – Україна" політолог Вадим Денисенко розповідав, який подальший сценарій на Близькому Сході найбільш прийнятний для України.
